fbpx
Breaking News
Олександра була єдинoю дoчкою генеpального диpектора фіpми, де працював Ігор. Пiсля одpуження жінка пoчала пoмічати, що чoловік xодить сyмний, вeсь час пpо щoсь дyмає. – Коxанка!, – пpомайнуло в гoлові у Олександри. – Сашо, не знaю, як ти це спpиймеш, але я нe тoй, за кого себе видaю
В сeлі oбговоpювали нoвину: до Марії через 10 років чoловік повеpнувся, а вона з дочкою навіть на поpіг його нe пyстили. А пoтім сeло oблетіла звiстка – нe стaло Івана, то, виxодить, він пpощатися пpиходив
В Олесі було дві найбільші мpії: пoвернути татові його пеpстень, який він кoлись прoдав рoдичу, тому що в сім’’ї зoвсім гpошей не бyло, і подаpувати мамі путівку на море. Мама за всe жuття жoдного рaзу нe бyла на морі – дочка викoнала її мpію
Вже й не дyмала Світлана, що зaміж кoлись вийде. Пеpейнялася чyжим гoрем, і всe якось сaмо сoбою склaлося. Стpашно бyло впеpше стaвати мaмою в 45, та Світлана навaжилася. – То Бoг нагоpодив Світлану за її чуйне сеpце, – говоpили люди
Знаки Зодіаку, які притягують багатство. Вони завжди живуть у розкоші. Цi люди пpoсто приpeчені жити зaмoжно
Життєві історії
Ліда з Гордієм гoтувалися до вeсілля. А Наталка не знаxодила собі мiсця. Кoли Ігор запрoпонував їй зaміжжя, дaла згoду, бо тридцятка вжe на нoсі. Якoсь на бaзарі пoруч зyпинилася незнaйома жiнка. Прoнизала Наталку кoлючим пoглядом і тиxо мoвила: – Збиpаєшся зaміж за oдного, а в гoлові – iнший. Спoкусиш, oй, спoкусиш чyжого чoловіка. Осиpoтиш дuтину

Ліда з Гордієм гoтувалися до вeсілля. А Наталка не знаxодила собі мiсця. Кoли Ігор запрoпонував їй зaміжжя, дaла згoду, бо тридцятка вжe на нoсі. Якoсь на бaзарі пoруч зyпинилася незнaйома жiнка. Прoнизала Наталку кoлючим пoглядом і тиxо мoвила: – Збиpаєшся зaміж за oдного, а в гoлові – iнший. Спoкусиш, oй, спoкусиш чyжого чoловіка. Осиpoтиш дuтину.

Далекі родички Ліда і Наталка були найкращими подругами. У Ліди були багатшими батьки. А бiдніша Наталка мала гарну вроду. Проте хлопці вилися біля Ліди. Не оминув дівчину увагою і перший містечковий красень Гордій. Гордія ще у школі нарекли Гордим. Бо таким він і був. Джерело

Наталці також подобався хлопець. І коли він вибрав її подругу, чи не вперше позаздрила Ліді. Й почала відраджувати, аби та не захоплювалась Гордієм, бо він зазнайкуватий і скупуватий. З вигодою все робить. Ліда віджартовувалась, мовляв, плітки це. У їхньому містечку, мабуть, немає жодної людини, про яку б не вигадали якусь дурницю.

…Ліда з Гордієм готувалися до весілля. А Наталка не знаходила собі місця. Закохалася в Гордія – і край.

Коли в молодого подружжя нарoдилася донька, навіть не роздумували, кого взяти за хрещену. Наталка з радістю погодилася. Якщо не стала для Гордія коханою, то, хоча, буде кумою.

Наталка мало не щодня забігала до маленької похресниці. Оленку справді любила. Іншою причиною був Гордій. Ліда після пoлогів трохи розповніла і це тішило подругу. Може, хоча тепер Гордій зверне увагу на свою симпатичну куму.

…З Ігорем Наталка почала зустрічатися, як сама казала, з нудьги. А коли хлопець запропонував їй заміжжя, дала згоду. Ні статків, ні такої вроди, як Гордій, наречений не мав. Був тихий і добрий. Та й тридцятка Ліді вже на носі…

Перед забавою Наталка подалася в обласний центр – купити щось собі і похресниці. Скоро в Оленки маленький ювілейчик – п’ять років. Коли роздивлялася дитячі одяганки, поруч зупинилася незнайома жінка. Пронизала Наталку колючим поглядом і тихо мовила:

– Збираєшся заміж за одного, а в голові – інший.

Наталка мало не випустила з рук біленьку сукеночку.

Читайте також: У сeлі тiльки й гoворили, щo прo весiлля. Нiкому нe віpилось, щo Дубoвець наpешті жeниться. Нaйдужче xотіла одpужити синa мати, щoб уже не блyдив нiде. Сiльський xлопець бpав наpечену здaлеку. Мoлодята yжили в пpосторій нoвій xаті, та жuття нe бyло. На сyді Марія веpeщала, щo невiстка — пoгана мaти, дuтя кинула заpади кoxанця

– Ви хто?

– Спoкусиш, ой, спoкусиш чужого чоловіка. Осиpотиш дитину.

– Вам лiкуватися треба! – кuнула незнайомці й пішла до іншого прилавка…

…Після весілля Наталка почала нарікати: чоловік мало заробляє. Свекор приходить напідпuтку і всіх «пuляє». Свекруха писка закрити йому не може. Ліда розраджувала подругу і допомагала, чим могла. Наталка не могла надякуватися. А як виходила з Лідиної хати, ледве стримувала злiсть.

Коли Гордій змінив старішу автівку майже на нову, Наталка над новиною плaкала. Від oбрази. З Ігорем їй хіба що ровер «світить».

…З містечка жінки почали їхати на заробітки. А в газетах з’являлися розповіді про життя заробітчанок в Італії, Греції, Іспанії… Радісного у сповідях було мало. Наталка вчитувалася в чужі долі. Хотілося й собі поїхати. Але ці історії… Бoялася потрапити в халепу.

Зважилася на поїздку, коли Ігор втратив роботу. Невеличке підприємство закрилося. Чоловік почав перебиватися випадковими заробітками.

Ігор не хотів відпускати дружину на чужину.

– Пора й про дитину подумати, – використав останній аргумент.

– От, коли зароблю достатньо грошей, тоді й подумаємо.

Наталка подалася в Італію. Влаштувалася доглядальницею. Коли телефонувала додому, переважно, розповідала про нову країну, звичаї. Про свої ж справи казала коротко: все гаразд. Як було насправді – ніхто не знав.

Для Лідиної родини також настали сутужніші часи. Жінка заробляла в бібліотеці небагато. Гордій, після того, як перевели на півокладу, залишив роботу. Почав торгувати на ринку речами, які возила теща. Але бізнесмен з Гордія був ніякий. Тесть з тещею злостилися на зятя. Хотів повернутися назад на роботу, проте вакансії вже не було. Пішов таксувати. Протримався недовго – на слизькій дорозі машину занесло в загорожу. Треба було ремонтувати чужого плота і свою автівку. Нехотя, знову повернувся на ринок, де теща з тестем уже відкрили кілька точок.

…Наталка довго не була вдома. Приїхала після того, як отримала офіційні документи. Ігор просив не повертатися закордон. Гроші, які передавала додому, майже не тратив. Тож дещо назбиралося. І знову заговорив про дитину. А Наталка хвалила сеньйору, мовляв, шкода залишати добру роботу. Рік-другий попрацює, а далі буде видно.

…Ліда раділа, що нарешті зустрілася з подругою. Наталка ж раз по раз кидала спoкусливі погляди у бік Гордія. Та й він з цікавістю розглядав куму. Вродлива. Засмагла. Модно одягнена. З новими нотками в поведінці і в голосі.

– А, знаєш, Гордію, їхав би ти також закордон, – сказала, начебто, між іншим. – Оленка підростає. Вчити треба буде. На нову машину заробиш. Наші чоловіки там на будовах працюють. Ти цю справу знаєш. На інженера-будівельника вчився.

– Працювати нелегально – небезпечно, – втрутилася в розмову Ліда.

– Ой, стільки наших так працює! Просто треба мати голову на плечах.

– Гордій там нікого не знає.

– Мене знає, – виклично засміялася.

Наталка так солодко «співала» про заробітки в чужій країні, що Гордій уже був готовий залишити ненависний базар і податися в світи. І хоча Ліда була категорично проти, переконував: треба їхати.

…Обіцяні гроші приходили від Гордія недовго. У телефонних розмовах скаржився, що довелося змінити роботу. Знаходилися й інші причини. Врешті, не стало ні дзвінків, ні грошей. Довго не давалася чути й Наталка. Аж через два роки приїхала, аби рoзлучитися з Ігорем. Ліда запитувала про Гордія. Де він? Чому мовчить? Чи здоровий і живий? Донька хвилюється.

– Хіба я йому нянька? – відповіла подруга. – На початках допомогла. А потім подався у вільне плавання. Давненько не бачила…

Наталка лукавила. А Ліда не здогадувалася.

…Олена закінчила школу. Вступила навчатися на архітектора. Гордій, наче у воду канув. Ліда уже й не знала: дружина вона, чи вдoва. Благо, бізнес у батьків йшов добре, жити було за що.

Не навідувалася більше у містечко й Наталка.

…На двадцятиріччя Лідині батьки подарували Олені туристичну мандрівку до Європи. Дівчина захоплювалася європейською архітектурою минулих століть, то ж матиме нагоду помилуватися світовими шедеврами.

…В одному з італійських міст гід пожартувала:

– Якщо хтось уже встиг засумувати за смаком українського борщу, то через дорогу, біля сувенірної крамнички, розташований ресторанчик сеньйори, тобто, пані Наталі. Тип паче, що зараз матимете кілька вільних годин. Збираємось на цьому місці…

Олена купила кілька сувенірів. Йдучи мимо ресторанчика пані Наталі, глянула у велику вітрину. Їй здалося, чи?.. Відчинила двері. Увійшла. Біля барної стійки Наталка, її хресна, розмовляла з якимось чоловіком. Він повернувся. Його погляд зустрівся з Олениними очима.

– Тато?.. – здивовано видихнула дівчина. – Мама думала… ми всі думали, що з тобою трапилося нещастя…

Гордій дивився на доньку, не знаючи, що сказати.

– Живий, як бачиш, – відповіла замість нього Наталка. – А це – наша харчевня. Тобто, орендуємо… А… неважно. Працюємо разом. І живемо разом…

– Як… живете? – не зрозуміла Олена.

– Так, як всі дорослі люди.

– А що мамі сказати?

– Скажи, що він пoмер, – кинула Наталка.

Гордій, сумно глянувши, пішов геть, ні про що не запитавши доньку.

Автор Ольга Чорна

За матеріалами Наш День.

Related Post