Якщо зізнатися зараз відверто, то я свого часу другу дочку народила, тільки усвідомивши те, що у першої не буде нікого після того, як нас з батьком не стане, вона буде одна на цілому білому світі, а одній людині дуже важко, коли немає рідних та близьких людей поряд! Думаю, нехай буде у моєї доньки на світі якась рідна душа, щоб було до кого пригорнутися у будь-якій життєвій ситуації!
Раділа, що дві сестрички є, дві дівчинки гарненькі, дві донечки у мене будуть! Все-таки дівчатам домовитися простіше в житті між собою, завжди знайдуть спільну мову та спільні інтереси, підтримати одна одну можуть у всьому. А тепер, коли минуло так багато років, вони бачити одна одну не можуть, уявляєш, і чути не хочуть. Гірше чужих людей тепер стали. Я ніколи не думала, що так може бути і, що мої діти житимуть ось так, як тепер, – похвалилася мені якось сусідка-пенсіонерка Ліда.
Звичайно, такий стан справ дуже засмучує літніх батьків обох сестер. Ліда ось уже кілька років не залишає спроб якось помирити рідних і вже таких дорослих своїх доньок, двох сестер: намагається поговорити з одною і з іншого, як би ненароком запрошує їх разом на дачу або на сімейні посиденьки.
Нічого, на жаль, не виходить у матері: розгорається знову якась суперечка і конфлікт між жінками поглиблюється ще більше, як ти не намагайся знайти підхід до них, не дивлячись на те, що поруч мати в літах, яка все це бачить та хвилюється, якій дуже непросто дивитися на все це.
– А чому так виходить?
– Та ось я не знаю, чому! – з сумом в очах мені говорить Ліда. – Виховували обох в любові, абсолютно однаково. Нікого ніколи не виділяли, навпаки, завжди підкреслювали, що любимо обох своїх доньок.
– А в дитинстві вони як ладнали? Теж сперечалися постійно, зовсім між собою спільної мови не знаходили?
– Ну, в дитинстві різниця в віці у них була немаленька все ж – десять років! Як при такій різниці сперечатися? А потім і взагалі роз’їхалися. Старшій доньці Олена в 23 роки ми з батьком однокімнатну квартиру віддали – у неї наречений був, справа до весілля йшла вже, у доньки сім’я вже своя мала бути. Ну ось, ми і вирішили, хай починає сімейне життя в своїй квартирі, там, може, і дитинка скоро буде, і вона господинею буде справжньою у своєму домі, не хотіли, щоб наша рідна дитина скиталася по чужих кутках. Так що ось, з двадцяти трьох років Оленка моя живе окремо. А Світлані нашій тоді, виходить, всього тринадцятий рік минав, вона ще в школі вчилася на той час, дитиною була зовсім. Ми думали, що ще рано думати про її житло, відклали це питання просто на майбутнє.
– Зрозуміло. А молодшій доньці, Світланці, потім теж ви з чоловіком з квартирою допомогли?
– Ну. Як би. Ні, своїй Світлані якраз допомогти з квартирою не вийшло у нас з батьком. Якби вона у нас була, невже б не допомогли ми своїй рідній дитині? Хіба б я не дала власній донечці квартиру якусь там? Але ось так склалося. Світлана кредит взяла з сім’єю. З чоловіком двоє діток у них зараз. І ми вже в віці, на жаль, і грошей особливо не накопичили за всі ці роки, все життя донькам віддавали все, для них старалися. Хто ж міг тоді подумати, що так складеться в житті?
У старшої, Олени, сімейне життя так і не склалася, на жаль: весілля так і не відбулося. Квартиру батьки у дочки, звичайно ж, не забрали. Дівчина і так була засмучена розставанням з нареченим. Та й навіщо забирати? Про те, що житло коли-небудь буде потрібно молодшій дочці Світлані, тоді і не думалося – до цього моменту, здавалося, ще ох як далеко, ще сил і часу багато, колись щось назбирається.
Зараз Олені вже 43 роки, вона так і живе все життя в тій, подарованої батьками, квартирі. Вона одна, ні сім’ї, ні дітей у неї немає і ніколи не було.
Працює старша донька вже довго на спокійній не дуже важкій роботі, сидить в офісі, подорожує, коли з’являється нагода, модно та дорого одягається. Має можливість: житло у неї є, і зарплату Олена витрачає цілком на себе.
Молодшій сестрі, Світлані, 33 роки вже, і у неї зовсім інші турботи, ніж у її старшої сестри. Діти семи і чотирьох років і квартира, за яку вони з чоловіком віддають одну зарплату цілком.
На другу живуть вчотирьох: платять зараз дорогу комуналку, купують продукти і одяг, забезпечують маленьких дітей і старенький автомобіль, оскільки робота у чоловіка Світлани в основному роз’їзна, і машина йому дуже на роботі потрібна.
– Це твої особисті труднощі, це проблеми твоєї сім’ї! – говорила якось влітку на дачі на все селище Олена до своєї рідної молодшої сестри. – Нічого було дітей заводити. Думати треба головою, як потім жити усім разом! Скоро третього будете мати!
Це була одна зі спроб Ліди примирити своїх доньок, запросивши їх в один з днів разом «на полуничку».
Примирення, звичайно ж, того разу не вийшло. Справедливості заради треба відзначити, що Світлана теж не мовчала. Висказала все сестрі, що вона хитра така, бо й досі живе в батьківській квартирі, а за все життя нічого сама не має.
– Не розумію, ну чому вони так відносяться одна до одної! – ледь не плаче Ліда. – Найближчі люди на цьому світі! Як же так! Я думаю, що у всьому можна спільну мову знайти.
– Як як! – зітхає вже літня сусідка по дачі. – Невже сама не розумієш, як? Ти сама поставила клин між своїми дітьми своїми ж руками! Чому тепер дивуватися, в цьому лише твоя вина, вибач, звичайно, але говорю те, що зараз думаю. Нікого, крім тебе, тут винити не можна.
На батьків, як не дивно, Світлана не ображається зовсім – вони люди старі вже, і уявлення про життя у них ось таке. Квартиру вони віддали дітям, які можуть бути до них претензії?
Ображається Світлана лише на сестру свою старшу Олену, яка раптом вирішила, що все має бути для неї. З якого це такого дива має бути так? Могла б поділитися з сестрою, адже батьків прийдеться доглядати разом.
Будь у Олени своя сім’я, діти – Світлана і слова б не сказала їй, бо знає, що зараз життя не просте, щось би придумали між собою сестри. Але ситуацію, що склалася вважає несправедливою дуже. А за те, що сестра їй дорікала дітьми більше й знати її взагалі не хоче. Яке вона взагалі має право судити її та її сім’ю?
Отак минає рік за роком, батьки зі смутком старіють, сумно дивляться на своїх дочок з великим розчаруванням, які до цих пір між собою не розмовляють і не родичаються. А що робити стареньким зараз вони не знають. В чому вони завинили. невже справді є їх вина?
Фото ілюстративне.
