Цікава новина вмить облетіла усе село – спочатку Леся забрала від Олени чоловіка, а тепер і сина. До ситуації ставилися по-різному, головне, щоб поговорити було про що. Але Леся на пересуди не зважала, вона активно готувалася до весілля своєї донечки. Тішилася щастям Оксанки, вірила, що хоч у неї доля складеться краще.
Вперше Леся вийшла заміж у сімнадцять років, припав до душі їй сусідський хлопчина Іван. Весілля скромне відіграли, почали жити, а незабаром і синочок народився. Все було б нічого, але в селі важко жилося, не було свого житла, то ж Іван подався з іншими чоловіками на заробітки. Леся сиділа з піврічним сином на руках у свекрухи в хаті, коли зайшов до них сусід, один з тих, що був з Іваном на заробітках, і передав в білому конверті лист.
Тремтячими руками відкривала його Леся, чуло її серце, що недобру вісточку принесе. Іван просив у Лесі і сина прощення за те, що більше до них не повернеться. Десь там, у далеких світах, він зустрів жінку і вирішив залишитися з нею. Леся дивилася то на листа, то на сина, і не могла зрозуміти, як їй тепер жити далі. Іван так і не повернувся, допомогла свекруха. Вона залишила Лесю з онуком жити у себе, а через рік сама невістці знайшла чоловіка.
Леся вдруге вийшла заміж, щоб не надокучати свекрусі. Хоча і після того, свекруха її підтримувала, як могла. А коли Леся народила донечку, та відразу почала називати її онукою, і гледіла, наче рідну. Другим чоловіком Лесі став Павло. Чоловік давно був вдівцем, дітей у нього не було. Спочатку Лесю лякала різниця в п’ятнадцять років у віці, але потім притерлися один до одного. Сина Павло прийняв, як свого, ніколи не ображав. Добре було Лесі біля другого чоловіка, хоч і не любила його, але з ним почувалася захищеною.
Та щастя тривало недовго. Оксанка якраз пішла в перший клас, як не стало Павла. Все сталося раптово. Леся знову залишилася одна, але тепер уже не на вулиці – хата Павла стала її власністю. Свекруха і далі допомагала, як могла. Так і жили.
А потім до Лесі стала приходити її давня подруга Олена. Олена навіть дружкою була у Лесі на весіллі. А потім і сама заміж вискочила за Богдана, хлопець приїхав з іншої області до них на роботу, та й так і залишився, одружившись з Оленою. Колись вони були нерозлийвода, а потім обидві поринули у вир сімейного життя. Та доля знову звела їх, подруги стали бачитися чи не кожний день, одна до одної в гості ходити.
Якось за кавою Олена зізналася Лесі, що не любить свого чоловіка, і вже давно тишком зустрічається з іншим. Але ж куди вона Богдана подіне, та й двійко синів підростає. Відтоді Леся і сама почала помічати, що Богдан для Олени нічого не значить. Отак жили про людське око.
Олена часто сама відправляла свого чоловіка до Лесі, щоб той допоміг їй зробити якусь чоловічу роботу. Така дружба між сім’ями тривала багато років, вже й діти в обох родинах давно виросли. А в один прекрасний день село облетіла новина – чоловік Олени пішов жити до Лесі. Отакої, подруга забрала чоловіка. І тільки стихли пересуди, нова новина ошелешила всіх – син Богдана одружується з дочкою Лесі.
«Це ж треба так, забрала і чоловіка, і сина», – активно обговорювали сільські жіночки сенсацію. Але Леся на них не зважала, Богдан прийшов до неї жити, коли остаточно стосунки з дружиною були зіпсовані. А син, ну хіба вона винна, що Олесь прийшов до батька в гості і закохався в її доньку.
Олена на весілля не прийшла і відреклася від сина, який не тільки підтримав батька, але й одружився з донькою розлучниці. Вона вважала це подвійною зрадою. А Леся хоч на старість, але відчула таки трохи смак жіночого щастя, правда, приправленого гіркотою Олениних сліз…
Автор Олеся Біла
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
