fbpx
Життєві історії
Квартира у нас хоч і трикімнатна, але з дуже незручним плануванням. Спочатку квартира належала трьом – мені, синові й дочці, в рівних частках. Дочка вийшла заміж і поїхала до чоловіка, незабаром одружився і Назар, і привів дружину до нас. Домовилися, що молоді поживуть тут кілька років, поки не назбирають початковий внесок на квартиру в кредит. Але бачу, що вони з’їжджати не збираються, тепер в моїй квартирі хазяйнує невістка, а мені віддали найменшу кімнату

– Я хоч і у своїй власній квартирі живу, але в найменшій кімнаті! – розповідає пенсіонерка Катерина Степанівна. – Місця мало, диван, шафа стоїть і  не розвернутися! Не вистачає ні повітря, ні світла. Зате дві інші кімнати зайняв син з родиною. Кажу йому, совість у тебе є взагалі?

А він: – Мамо, а що ти пропонуєш, онучок твоїх удвох в цю кімнатку поселити? Це неможливо, ти ж сама розумієш! І наше з Галиною ліжко туди не поміститься. Тобі, каже, запропонували вихід із ситуації, ти сама не захотіла.

– І який же вихід він запропонував?

– Та ну, навіть говорити неприємно. Таке вигадав! У знімну квартиру хоче мене перевезти. Вже і придивився, куди, ти уявляєш? Друг його квартиру здає в районному центі. Я йому кажу – щоб я з обласного центру, з власної квартири поїхала невідомо куди?

А він: – Мамо, там чудові умови, новий будинок, поліклініка під боком, можна там прикріпитися. Господарі – гарні люди.

Так розповідає, ніби я все життя мріяла, щоб у мене на сьомому десятку років були якісь господарі! Я, звичайно, відмовилася.

Власна квартира Катерини Степанівни, хоч і трикімнатна, але з дуже незручним плануванням. Дві кімнати нормальні, великі, просторі, а третя – практично комора, правда, з вікном, темна, вузька і незручна. У цій кімнаті і живе Катерина Степанівна останні кілька років.

У великих кімнатах квартири розташувався син Назар з сім’єю – дружиною Галиною і двома дочками-школярками. Спочатку квартира належала трьом – Катерині Степанівні  і її дітям, синові й дочці, в рівних частках. Дочка вийшла заміж і поїхала до чоловіка, незабаром одружився і Назар, і привів дружину до матері. Домовилися, що молоді поживуть з Катериною Степанівною кілька років, поки не назбирають початковий внесок на квартиру в кредит.

І перші кілька років Назар з Галиною дійсно збирали, не дивлячись на те, що народилася старша дочка. Назар працював, брав зайві зміни, Галина підробляла з дому, встигаючи крутитися і по господарству, і з дитиною. Назбирали вже якусь суму, стали вже потихеньку вечорами приглядати варіанти квартири для себе.

Але тут сталося непередбачене: у старшої сестра Назара з’явилися фінансові проблеми і вона прийшла до матері з вимогою продати квартиру і виплатити їй її частку. Поділити їх квартиру на три окремих нехай навіть кімнати в комуналці абсолютно нереально, але сестра і чути нічого не хотіла: віддавайте моє, і крапка. У підсумку Назар зібрав всі наявні у нього в наявності гроші і викупив у сестри її частку в батьківському житлі.

Тепер у Назара і його дружини, виходить, у власності дві третини квартири, а у Катерини Степанівни – лише третина. І все б нічого, тільки невістка, до цього сиділа тихіше води нижче трави, раптом відчула себе тут повноцінною хазяйкою. Почала огризатися, диктувати свої правила, а якось і зовсім заявила свекрусі: не подобається, мовляв, вас ніхто тут не тримає. Це наша квартира! Ми заплатили гроші!

– Розмови про те, що вони будуть собі щось купувати, плавно припинилися! – розповідає Катерина Степанівна. – Гроші вони всі витратили, а потім у сина почалися складнощі на роботі. А потім у них і друга дитина народилася. Куди ж їх всіх тепер? Але я точно не про таку старість мріяла, коли їх виховувала.

***

– Не так моїй свекрусі вже й погано! – обурюється Галина, невістка Катерини Степанівни. – Їй, взагалі, добре живеться. Грошей своїх на побут вона не витрачає ні копійки, все на нас: і продукти в холодильнику, і комуналка, і дрібний ремонт. Пенсію свою вона цілком відносить на рахунок. І кімната у неї нормальна цілком, все відремонтували, світильники повісили, шафу нову купили, з дзеркалами. Що їй там, танцювати? Чи нам дітей, двох, поселити в цю комору, а її одну в більшу кімнату заселити?

– Зрозуміло.

– Господарством теж не займається, машинку пральну включати за ці роки так і не навчилася, а навіщо? Я і перу, і мию, і прибираю все. Готую теж я, вечорами після роботи, якщо нічого немає, Катерина Степанівна приготує собі бутерброд з чаєм і буде чекати, коли я прийду. З дітьми не сиділа ні дня, зараз вони вже великі, раніше я сиділа, нікого не просила. Ну так, вказівок її виконувати ніхто не хоче.

– А яких вказівок?

–Так всяких безглуздих! Світло не включайте, воду довго не лийте, нічого так довго сидіти, йдіть спати. Я в молодості дурна була, все намагалася підлаштуватися, зберегти поганий мир, – каже Галина. – Чесно кажучи, виходило тільки гірше. Я себе заспокоювала, що це все ненадовго, ось купимо квартиру, ось з’їдемо.

А після історії з сестрою, коли ясно стало, що нічого ми не купимо, зрозуміла, що треба налаштовуватися на довге спільне життя і вести себе по-іншому. Не подобається, у неї є варіант – квартирка в районному центрі. Там дійсно хороша квартира здається, господарі наші знайомі, прекрасні умови. Платили б ми самі, природно, але вона не хоче ні за що.

Отож так і мусимо до кінця своїх днів разом якось миритися. Адже важко зараз розібратися, на чиєму боці правда.

Фото ілюстративне – expertology.

facebook