Переїхало до нас в село сімейство: батько, мати і троє синів. Самі були з міста, незвичні до сільського життя. Але аж надто кортіло швидше адаптуватися. Ось і вирішили почати з головного: купити корову. За матеріалами
Але корова ж повинна десь жити! Ось і вирішили добрі господарі для своєї майбутньої вихованки побудувати справжній палац.
Купили в сільській адміністрації колоди, але вирішили заощадити на доставці.
– Що ми самі не впораємося? – обурювався глава сімейства, коли йому пропонували взяти машину. – Чотири здорових мужика. Так у нас кожен палець, як у інших кулак.
І ось з того дня ми щоранку спостерігали чудову картину. По селу йшла процесія. Першим йшов батько. Він примудрявся пронести колоду метрів сто, потім кидав її на землю, сідав зверху і голосно лaявся. Та так, що жінки дітей додому забирали. Дітей вистачало тільки метрів на двадцять.
– Ой не можу!
– Ой зараз пoмpу!
– Треба їм одружитися терміново, – жартувала Катя, продавщиця з місцевого сільгоспу. – Тільки панянок таких вибрати, щоб і коня на скаку, і в хату палаючу. Інакше пропадуть малюки.
Вже все село розважалася. Не гірше кіно.
А тут до Михайловича, сусіда мого, з міста зять приїхав. Модний дуже. І противний, як огірки мариновані в шоколаді. Михайлович, як міг намагався пожартувати над ним. Тільки не дуже виходило. Затьок виявився зовсім не для сільських реалій. Навіть мова у нього була геть не така як нас.
Всі руки в картинках, бороду щоранку укладає, кiльце в носі носить. Коротше, сільські мужики дуже співчували Михайловичу. Говорили:
– Краще б ти не пускав свою Олену в місто. Тут би знайшла нормального мужика.
– Ех, – важко зітхав Михалич.
Але він бачив, що зять любить Оленку. Він навіть знав, що по-своєму той дуже хороший. Тільки дратує, зараза, прямо до нестями.
І ось виходить зять рано-вранці на вулицю. Півні розбудили, так-то він не звик так рано з ліжка злазити. І ось бачить процесію: батько, сини і колоди. При цьому відчуття таке, що колоди вже самі по собі. Йдуть, навіть радяться про щось.
Зять очі круглі зробив:
– А що тут відбувається?
– А ти не знав, синку? – здивувався Михалич.
– Сектанти до нас з самого Києва їдуть. Кажуть, місце тут хороше. Дуже підходить для людських жeртвoприношeнь. Так вони колоди тягають, ешафот будуватимуть. А потім виберуть когось із приїжджих. Місцевих чіпати боятися, їх місця ці зберігають.
Коротше кажучи, в той же день зятьок в місто почав збиратися. До вечора вже й слід прохолов.