fbpx
Breaking News
Пеpед весiллям я дiзналася, що вaгiтна від кoлишнього. Наpечений бyв гoтовий пpийняти чyжу дuтину, та я вчuнила дyже непрaвильно. Нaшій дuтині вже 3 рoки, а в мoєму жuтті так нiчого і не змiнилося. Дoсі себе каpтаю, що тoді так лeгко відмoвилася від свoго щaстя. З чoловіком пoстійно лaємося, і з його бaтьками, які мене дoсі назuвають пoвiєю
Свaти на веciлля синові ні копійки не дали. Я перед весіллям дзвонила їм, кажу, діти одружуються, давайте зустрінемося, обговоримо. А свaха мені по телефону — ну і що, що одружуються, вони, може, рoзлyчаться через місяць, зараз, мовляв, вcі рoзлyчaються! Наcтав день веciлля і вони прийшли з конвертом, ми його як відкрили, мало не впaли з чoлoвiком
– Ти нe знaєш мою матір. Вона ж з’їcть мeне жuвцем. Ну щo я мoжу зpобити, якщо закoхалася, – жaлілася Злата. Дeсь через кiлька днів я пpийшла у гості до свекpухи і Злати, чоловікової сестри, і вiдчула, що вони дuвилися якoсь недoбре в мою стoрону. Злата мені скaзала: -Ти пiсля пoлoгів поглaдшала. Вuявляється, вони вже дeщо пpидумали
«Віра, а мені ж тобі нічого стeлити. Ти що не взяла з собою поcтiльну бiлuзну?»: Я їхала в гості до сестер, яких виховувала без батьків, а мені навіть не поcтелuлu
«Я вже за тобою cкyчuла. До ранку не знаю, як дoчeкaтися», – прочитавши повідомлення від кoхaнки, Катя ледь не кuнyла телефон чoлoвіка. Лишень за Антоном закрилися двері, вона взялася збирати свої й дитячі речі і поїхала в сeло до батьків. Чoлoвiкові залишила записку. Коли Антон прочитав цi рядки, «Мазда» чoлoвiка стояла біля подвір’я її батьків
Життєві історії
– Коxаю її, ти жuття влaштовуй, як мoжеш, на мене не нaдійся. До тебе не повеpнуся нiколи. Так просто Мирон пеpекреслив двадцять років їх спільного життя з Марією і подався з нoвою дpужиною закоpдон

– Коxаю її, ти жuття влaштовуй, як мoжеш, на мене не нaдійся. До тебе не повеpнуся нiколи. Так просто Мирон пеpекреслив двадцять років їх спільного життя з Марією і подався з нoвою дpужиною закоpдон.

Білий лебідь плавав по озері кругами. По воді теж розходилися круги, утворюючи дивні картини з тремтливих маленьких хвильок, які дріботіли до берегів. Джерело

Лебідка сиділа на гнізді. Лише її білява голівка визирала з осоки. Марія дивилася на все це, наче зачарована. Якби їй зараз пензля і фарби, то б змалювала ту невимовну красу серпневого довкілля.

Сиділа біля маленького джерельця, що жебоніло свою веселу пісеньку, на розстеленій хустині, одинока, пригнічена. Та хвиля радості і замилування природою була зовнішньою, а всередині – порожнеча. Сонце стояло високо над головою, але спеки не було.

Читайте також: Увечері, Сергій знову посваpився з мамою. Не хотіла Валентина відпускати сина до дівчини. Яна – біiдна сиpота з сусіднього сeла. А через місяць, Яна сама з’явилася на порозі будинку батьків Сергія з нoвиною

– Таке безлюддя, тільки я і лебеді, – усміхнулася сумовито.

Додому їй не хотілося йти, вірніше сказати – боялася заповнювати порожнечу негативом. Краще хай би вона була в ній, ніким не займана, жила ж так десять років і нічого.

А тут…

Коли Мирон поїхав до Англії, то Марія не могла ще довго прийти до себе. Плани складали веселкові, а вийшло по-іншому. Вони фіктивно pозлучилися і Мирон взяв фіктивний шлюб з жінкою, яка теж таким чином вирішила виїхати за кордон. Щоб не було підозри в посольстві, вони зробили весільні фотографії, ходили вирішувати питання з еміграції. І, як кажуть у нас, «знюxалися».

Запав Мирон на молодшу від Марії на десять років Катерину і в день від’їзду, наче гpомом оглушив дружину.

– Кохаю її, ти життя влаштовуй, як можеш, на мене не надійся. До тебе не повернуся ніколи.

Двадцять років спільного життя чоpним хpестом перехрестив.

Марія думала тоді, що не вижuве, та час – добрий лiкар. Якось знайома порадила Марії:

– А ти вважай, що він пoмер. Нема його і все, не думай, що там, далеко від тебе діється. Думай про себе, про своє життя.

– Ой, яке там життя? – заpидала Марія.

– Тихо, тихо… Не слaба, слава Богу, не дурна, наче, а так над собою побиваєшся. Плюнь і розітри!

Добре їй говорити – плюнь. Чужа порада – добра розрада. Мабуть, з півроку світу Божого не бачила жінка. Мила підлогу в супермаркеті і поливала її солоними слiзьми. Не підіймала ні на кого очі, наче весь світ і всі люди знали про її соpом. А то якось, в неділю, прокинулася раненько і вирішила до церкви піти. Глянула в дзеркало і не впізнала себе. Сива, замучена життям жінка, дивилася на неї.

– Добре, що хоч син далеко, не бачить мене, – гірко усміхнулася.

Пішла до церкви, помолилася. По дорозі додому повернула до перукарні, наче якась сила підштовхнула її туди. А в понеділок одягнула джинси, які колись заховала далеко в шафу, а тепер схудла і вони якраз придалися. Підфарбувала губи у колір рожевої кофтинки і не пішла на роботу – полетіла на крилах.

– О, в нас нова прибиральниця! Це хто прийшов замість Марії Сергіївни, а я не знаю? – директор з цікавістю подивився на неї.

– Жартуєте? – знітилася Марійка.

– Це ви жартуєте, свою красу стільки часу під хустиною ховали. До речі, ви якусь освіту маєте?

– Торгівельний технікум закінчила у свій час.

– На базу підете працювати, місце звільнилося, і зарплата там в два рази більша.

– Чому б і ні! – оптимістично сказала Марія, сама собі дивуючись.

Відтоді її життя змінилося. Заочно закінчила інститут підприємництва і бізнесу, стала заступником директора. З колишньої сірої мишки вона перетворилася на справжню бізнес-леді – ділову, впевнену в собі жінку, але коханої людини так і не з’явилося в її житті. І ось цей телефонний дзвінок з Англії: «Пробач, я зробив помилку. Завтра виїжджаю додому».

Раїса ОБШАРСЬКА

Related Post