Сіре небо над містом нагадувало розлите чорнило — густе, холодне і невблаганне.

Лариса стояла біля вікна своєї чергової орендованої квартири, спостерігаючи, як дощ розмиває вогні ліхтарів.

У свої сорок п’ять вона відчувала себе мандрівницею, яка надто затрималася в дорозі, не маючи власного причалу.

Її шлюб з батьком єдиної доньки, Дарини, розпався так давно, що спогади про ті часи здавалися кадрами з чужого кінофільму.

Колишній чоловік зник з горизонту, щойно маленькій виповнилося три. Він не надсилав листівок на свята, не цікавився успіхами дитини і, звісно, ніколи не допомагав фінансово.

Лариса й не просила.

У неї була гордість, міцний характер і кар’єра в логістиці, яка стрімко набирала обертів.

— Ми обов’язково матимемо свій дім, Даринко, — шепотіла вона донці, вкладаючи її спати в черговій кімнаті з чужими меблями та запахом чужого життя.

Вона не чекала допомоги ні від кого.

Батьківська квартира, де минуло її дитинство, за сімейною традицією перейшла у власність старшого брата, Артема.

Батьки міркували старосвітськими категоріями:

«Лариса — дівчина гарна, вона знайде собі чоловіка з житлом, а Артему треба кудись дружину приводити, він же голова майбутнього роду».

Реальність виявилася жорсткішою за батьківські плани.

Артем так і не став «головою роду».

Він пішов хибним життєвим шляхом.

Родинне гніздо було продано за борги, а гроші розвіялися димом у нічних клубах та на дні пляшок.

Коли брат з’явився на порозі орендованого житла Лариси з проханням про «невелику позику», вона побачила в його очах не каяття, а лише жадобу.

— Я знайшов справу життя, Ларо! Бізнес-проєкт, який підніме нас усіх! Мені треба лише невелика сума для старту, — переконував він, ховаючи затремтілі руки в кишені.

— Твоя єдина справа — це руйнування, Артеме, — спокійно відповіла вона. — Ти розтринькав пам’ять про батьків, а тепер хочеш забрати майбутнє моєї дитини. Я не дам тобі жодної копійки.

Брат пішов, вигукуючи прокляття та звинувачуючи її в тому, що думає про себе лише.

Більше вона про нього не чула. Подейкували, що він подався десь на далеко, прилаштувавшись до чергової жінки, яка пошкодувала його.

Лариса продовжувала працювати. Її банківський рахунок ріс повільно, але впевнено.

Кожен відкладений відсоток наближав її до мрії про трикімнатну квартиру з великими вікнами.

Дарина вже закінчувала університет, опановуючи міжнародне право, і Лариса сподівалася, що незабаром вони об’єднають зусилля, щоб назавжди забути про валізи та орендодавців.

Саме в цей період професійного злету в її житті з’явився Михайло.

Він увійшов у її буденність як теплий літній вітер: квіти без причини, квитки в оперу, затишні вечори в маленьких кафе.

Лариса, яка роками звикла бути «залізною леді», вперше за довгий час дозволила собі бути просто жінкою.

Її серце, вкрите кригою багаторічної самотності, почало відтаювати.

— Ти заслуговуєш на щастя, мамо, — казала Дарина, дивлячись на те, як Лариса розквітає поруч із Михайлом. — Він виглядає надійною людиною.

Через півтора року вони побралися.

Весілля було камерним, елегантним.

Лариса обрала сукню кольору чайної троянди, яка підкреслювала її зрілу красу.

Михайло мав власну двокімнатну квартиру, і було вирішено, що Лариса переїде до нього.

Дарина ж, отримавши місце в аспірантурі, оселилася в гуртожитку, бажаючи спробувати самостійне життя.

Перші два роки нагадували ідилію.

Але потім Михайло ніби перетворився на іншу людину.

Можливо, це була криза середнього віку, а можливо, його справжня натура просто втомилася ховатися під маскою шляхетності.

Він став занадто ощадливим.

Кожен похід у супермаркет перетворювався на допит: навіщо купили це масло, чому цей сорт сиру дорожчий за інший, чи не можна було обійтися без нової пари колготок?

— Ми маємо думати про старість, Ларисо! — гримав він, переглядаючи чеки. — Ти занадто легковажно ставишся до грошей. Я вимагаю повної звітності.

Лариса, яка заробляла більше за чоловіка, почувалася незрозуміло.

Вона не розуміла, чому має виправдовуватися за кожне горнятко кави, куплене по дорозі на роботу.

Коли Михайло почав докоряти їй свіжим хлібом, мовляв, «учорашній ще цілком м’який, якщо його розігріти», вона зрозуміла — це край.

— Нам потрібно розійтися, Михайле, — сказала вона одного вечора, коли він знову почав вираховувати вартість електроенергії за годину роботи її фену. — Я не можу жити в атмосфері тотального контролю.

— Іди, якщо хочеш, — холодно кинув він, навіть не підводячи очей від своїх таблиць. — Але пам’ятай: у цьому світі ніхто не піклуватиметься про твою фінансову стабільність так, як я.

Розлучення стало для Лариси звільненням, хоча й болісним.

Вона повернулася до своєї ідеї фікс — купівлі власного житла.

Сума на її рахунку вже була значною, і доля ніби вирішила винагородити її за терпіння.

Їй трапився варіант, про який вона навіть не мріяла: простора оселя в тихому центрі за дуже привабливою ціною.

Власники виїжджали за кордон і вимагали швидкого розрахунку.

Але виникла юридична незрозумілість.

Оскільки розлучення з Михайлом ще не було завершене остаточно, будь-яка нерухомість, придбана зараз, вважалася б спільною власністю.

Лариса знала Михайла добре: він би не погребував відсудити половину того, до чого не приклав ні зусилля, ні гривні.

«Я оформлю житло на Дарину», — вирішила вона.

Це здавалося ідеальним виходом. Донька — її найближча людина, єдина спадкоємиця.

Яка різниця, чиє ім’я стоїть у паперах, якщо вони сім’я?

Щоб зібрати відсутню чверть суми, Лариса продала свій автомобіль, взяла додаткові проєкти та позичила гроші у перевірених колег.

У день підписання угоди вони з Дариною плакали від щастя, обіймаючись посеред порожніх кімнат їхньої нової фортеці.

Вони разом обирали колір стін, обговорювали дизайн кухні, мріяли про великий обідній стіл, за яким збиратимуться друзі.

Лариса була впевнена: нарешті почалася світла смуга її життя.

Вона не знала, що справжній удар чекає на неї не від ворогів чи колишніх чоловіків, а від тієї, заради кого вона була на все.

Через декілька років Дарина вийшла заміж.

Трохи поживши з тещою, зять сказав, що йому набридло жити з мамою, і попросили Ларису шукати собі окреме житло.

Тепер мати не знає, що й робити, адже, якщо й відмовиться вона, то вдіяти нічого не зможе, адже квартира на доньці.

Що тут ще можна зробити, щоб мати не залишилася без даху над головою? В чому була помилка Лариси?

Фото ілюстративне.