На сьогоднішній день у мене досить таки непростий період в життя, нічого не ладиться зовсім сьогодні, а лише псується – взаєморозуміння з чоловіком, стосунки з батьками, радості материнства. Мені зараз менше 30-ти років, а відчуваю я себе на всі 50.
Моя мама дуже відкрита людина, говорить все, що думає, прямо у вічі. І дуже любить пожартувати. Ми з сестрою звикли до її різного роду зауважень, а ось чоловікові дуже не подобаються висловлювання моєї мами на його адресу.
Я постійно намагалася їх примирити, особливо, коли ми приходили додому від моїх батьків, але це вже не має ніякого значення.
Одного разу ми сиділи на дні народження мого тата і мама так, ненароком, сказала, що хотіла б бачити у зятях іншого чоловіка зовсім, мого друга дитинства Миколу, а я ось яка вперта наполягла на заміжжя зі своїм Олександром. Ще пару раз за столом прослизнули спогади про “працьовиті руки” і “красиві очі” Миколи, при цьому мама говорила без якогось особливого негативу і підморгувала зятю.
Мій чоловік – людина дуже серйозна. Він спочатку збирає образу, а потім видає все, що в нього на душі. Я, звичайно, чекала вже суперечки і готувалася до розмови. А я вже тоді чекала дитину.
І в наступну хвилину Олександр почав висказувати моїй мамі все, що вона йому говорила за стільки років, він згадав буквально все, до найменшої дрібниці, я не очікувала від нього такого. А потім повернувся до мене і сказав: «Ти ні-ко-ли не дасиш нашу дитину в руки батькам».
Потім я народила дитятко. Я продовжувала щиро думати, що Олександр заспокоїться, зрозуміє суть сказаних мамою тоді слів. Але ні, тепер він почав слідкувати за моїми маршрутами, особливо, якщо я беру з собою доньку. Мені набридло звітувати йому щоразу, в якому саме парку ми гуляємо і з ким я розмовляю. Якась пустка на душі, що мої батьки до сих пір не бачили внучку, хоча минуло більше місяця.
Мама дзвонить мені щодня, цікавиться, що сталося, запитує, як справи у нас, як ми живемо, що я роблю. Напрошується в гості, а я не можу сказати їй прямо, що як бабусі її вже немає для своєї внучки. Ось навіть зараз пишу, і самій хочеться піти і сісти, щоб ніхто не чіпав.
З Олександром останнім часом я розмовляю відсторонено, хоча він проявляє турботу і любов до мене і доньки, а мені лише потрібно розуміння. Як донести до нього і мами, що вони роблять гірше лише нам, своїм рідним людям, мені і моїй донечці? Я хочу, щоб ми були щасливі усі разом. Як помирити своїх рідних?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
