Я прожила своє життя досить дивно, і зараз, коли мені майже 40 років, я хочу все змінити і надолужити. Так склалося, що я не спілкувалася з своєю мамою багато років. Причини як такої не було, просто в один момент мені здалося, що я зайва вдома і що мама любить брата більше, ніж мене.
Мама нас з братом виховувала одна. Вона вийшла заміж за чоловіка, старшого за себе на 20 років, їй самій на той момент вже було 30. Вони побралися, народилися ми з братом, а потім раптово не стало батька. Відтоді мама все сама тягнула. Я замість того, щоб після школи йти вчитися в інститут, пішла на роботу.
Брат пішов в армію, а коли повернувся, захотів одружуватися і привів невістку до нас додому. Я тоді вважала, що біля мами має залишитися донька, а син має йти в прийми до дружини. Тому я і образилася на своїх родичів. Тоді якраз в селі пішла мода їхати на заробітки в Італію, от я довго не думала, зібрала свої скромні пожитки, і вирушила на чужину.
18 років я не приїжджала додому, не телефонувала ні мамі, ні братові, вирішила, що якщо їм добре без мене, то нехай собі живуть. Якщо зустрічала когось в Римі з нашого села, то завжди розпитувала про них. Так від людей я дізнавалася, що з ними все добре. А якось я в Римі випадково зустріла свою сусідку з села, вона лише кілька днів як приїхала, і шукала роботу, бо хотіла заробити для доньки на квартиру.
Ми сіли пити каву, я пообіцяла, що допоможу з пошуками роботи. І тут сусідка повідомила мені, що моя мама занедужала, практично не ходить. Брат з дружиною від неї з’їхали, мама зараз сама, а їй допомога дуже потрібна. Не знаю чому, але те, що я почула, мене дуже збентежило. Я всю ніч не спала, а надранок вирішила, що поїду додому.
Скажу відверто, мені було страшно. Я багато років переконувала себе, що родичі мені не потрібні і що я і без них чудово впораюся. А тут я раптом зрозуміла, наскільки рідною і дорогою є для мене мама. Тоді я вирішила, що буду повертатися на Батьківщину. На той момент я зібрала чималу суму грошей за всі ці роки. Роботу свою я залишила сусідці, а сама поїхала додому.
Мама мене не чекала, словами не передати, якою була наша перша зустріч після довгої розлуки, ми обидві проплакали майже весь вечір, просили пробачення одна в одної. Відразу на наступний день я почала шукати для мами хороших лікарів, помістила її в стаціонар. Через кілька місяців мама стала значно краще себе почувати.
Колись я думала, що за зароблені гроші я куплю собі квартиру, але коли приїхала додому, передумала. Я вирішила вкласти гроші в мамин будинок, поміняла опалення, провела до хати воду, почала добудову ще двох кімнат і кухні. Нехай моя мамочка поживе на старості в гарних умовах. Я лише тепер зрозуміла, яке це щастя, мати маму.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
