fbpx

Колись свекруха прямо сказала, що не прийде на наше весілля. Свого слова дотримала, бо в ту суботу, коли ми одружувалися, вона поїхала на базар. А тепер мій чоловік хоче, щоб я їхала в село і доглядала його матір

Як би вам правильно це пояснити, не можу я пробачити маму свого чоловіка, хоч пройшло вже багато років. В свій час як невістку вона мене не прийняла, бо вона хотіла іншої дружини для свого сина. Свекруха прямо сказала, що не прийде на наше весілля. Свого слова дотримала, бо в ту суботу, коли ми одружувалися, свекруха поїхала на базар.

Мені було тоді дуже прикро, і моїм батькам перед нашими родичами було дуже незручно, як усім було пояснити, чому на весіллі немає свахи.

Більш-менш стосунки у нас налагодилися років через 5, коли народилася наша перша донька. Тоді я переборола свою гордість, зробила перший крок, і пішла на примирення. Відтоді наші стосунки стали дещо теплішими, але особливої любові від цієї жінки до себе я ніколи не відчувала.

Свекруха хотіла, щоб ми до неї часто приїжджали і їй допомагали, ми їздили кожні вихідні до неї в село – то копати, то полоти, то будуватися, справи були завжди. Вона завжди говорила: «Вам все дістанеться, для себе робите».

А коли я говорила, що нам нічого від неї не треба, вона ображалася і висловлювала чоловікові, що я невдячна. Чоловік же старанно приймався за будь-яку роботу. Іноді я просила його залишитися на вихідні, побути вдвох, але він відповідав, що мама на нас чекає і ми не можемо її підвести.

Інколи для мене це було дуже незручно, але що я могла зробити. Так ми прожили майже 30 років. Два місяці тому у свекруха потрапила в стаціонар. Тепер вона не може бути сама вдома, потрібно, щоб весь час хтось був біля неї. І моєму чоловікові спала на думку ідея, щоб я звільнялася з роботи і їхала до його мами її доглядати.

Мені до пенсії всього три роки, і якщо я зараз втрачу роботу, то не зрозуміло, чи зможу я потім працевлаштуватися, та й з пенсією можуть бути проблеми. Чоловік каже, що це тільки на якийсь час, що вона видужає, і необхідність там жити відпаде, просто потрібно зараз з нею побути. «У неї нікого немає більше, крім нас. Це мій обов’язок – допомогти їй».

Тут він правий, це його обов’язок, а не мій. Я йому кажу, щоб сам їхав і допомагав своїй матері. Але він не хоче, він добре заробляє, на відміну від мене. У мене справді мізерна зарплата, працюю кухарем у їдальні. А він зможе нас усіх добре забезпечити, і на вихідні приїжджатиме.

Я не знаю, що робити. З одного боку, я розумію, що свекрусі справді потрібна допомога. Але чому так виходить, що допомогти маю саме я? Варіант перевезти свекруху до міста не обговорюється, оскільки вона не хоче жити у міській квартирі та не готова залишити свій будинок та господарство.

Думаю, що якщо я відмовлюся доглядати свекруху, то життя у мене з чоловіком далі не складеться. Але і роботу залишати за три роки до пенсії не хочеться. Що мені робити у цій ситуації?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page