Ми з чоловіком родом з невеликого містечка. Але разом вчилися в столичному університеті, одружилися і вирішили залишитися в столиці. Спеціальність у нас затребувана, тому ми швидко знайшли роботу. Спочатку ми знімали квартиру, але мріяли про своє житло.
У нас ріс син. В столиці у нас практично не було нікого, хто б міг би нам допомогти. Було складно. Матусі, у яких немає допомоги, мене зрозуміють. Ми, як могли, поєднували у великому місті роботу і виховання сина.
Коли я зрозуміла, що знову чекаю дитину, ми з чоловіком почали думати, що потрібно перевозити свекра зі свекрухою до нас. Тому що мені рано чи пізно треба буде виходити на роботу. Та й батьки чоловіка, які в минулому були викладачами в університеті, не раз нам говорили, що мріють жити в столиці, особливо свекруха.
На той момент у нас була однокімнатна квартира в кредиті. За рік ми виплатили залишки і почали думати про розширення. В підсумку, ми купили квартиру побільше. А нашу однокімнатну залишили свекрусі зі свекром. Чоловік вмовив їх переїхати, з умовою, що вони їдуть нам допомагати. І свекор, і свекруха, на той час вже були на пенсії.
І ось, уже півтора року, як свекри переїхали в столицю, щоб допомагати нам з дітьми. Звичайно, я цього дуже чекала. Адже дуже втомлювалася сама з дітьми. Чоловік часто виїжджає у відрядження. Молодша дочка дуже неспокійна і з характером, та й старший син теж потребує постійної уваги.
Спочатку вони нам добре допомагали, я навіть змогла вийти на роботу. Відводили старшого сина в басейн і художню школу. З молодшою внучкою сиділи, поки я була на роботі.
Але, трохи обжившись в столиці, свекруха почала потроху реалізовувати свої давні мрії: теніс, скандинавська ходьба, танці, музеї, екскурсії, кіно. Старшого онука став всюди водити свекор. З молодшою все ще сиділа свекруха, але коли вона була зайнята своїми захопленнями – теж передавала внучку свекрові.
Далі більше. Коли ми з чоловіком кудись ходили, говорили, що приїдемо о 21.30, а приходили в 21,45, наприклад, нас зустрічають з таким виразом обличчя! І весь вечір потім ми вислуховуємо, де це ми ходимо, у них серіал! Вони на нього спізнюються! І взагалі, вони втомилися!
Нещодавно я вже просто не витримала і сказала, що молодшу доньку я влаштую в садок, в ясельну групу. Домовилася на роботі приходити на годину раніше і йти на годину раніше.
І тепер свекруха на тижні взагалі не сидить з молодшою донькою. У мене була надія, що хоча б у вихідні на 3-4 години вони її будуть брати. Але ні! В суботу у неї теніс до 15.00. А потім серіал! У неділю – різні екскурсії.
Я шалено втомилася. А ще більше я втомилася від нерозуміння. Як можна так поступати з нами? Ми їм подарували квартиру. З самого початку ми домовлялися – вони їдуть допомагати з дітьми! Ось що робити в такій ситуації?
Фото ілюстративне – velvet.
