fbpx
Життєві історії
Коли я вийшла заміж, то до Андрія мені було якось байдуже, але він добре заробляв і мав свою власну квартиру. Я була щаслива, що він запропонував мені одружитися, адже розуміла, що тепер не буду рахувати кожну копійку

Доля приготувала мені другий шанс і я зараз вдруге заміжня.

З Андрієм я познайомилася у досить нелегкий період у своєму житті. Я тоді якраз розлучилася, непросто було, адже мій чоловік пішов від мене, він залишив мене з малою дитиною і я дуже добре розуміла, що чекає мене.

Я залишилася одна з дитиною, Романові тоді було всього 3 рочки, а в мене ні освіти хорошої, ні роботи, ні дому свого, загалом перспектив хороших у мене зовсім не було. Я тоді стала тимчасово жити у своєї сусідки, досить старенької бабусі.

За Вікторією Сергіївною я стала доглядати, в усьому допомагала їй, а вона не брала плату за проживання, чим дуже добре підтримала та виручила мене.

Але легше мені від того не стало, звісно, адже коли я віддала Романа в дитячий садочок, то могла влаштуватися лише прибиральницею в невеличкий магазин, який знаходився недалеко від нас, на досить таки маленьку зарплату, адже мене з малою дитиною на роботу, особливо, ніхто брати не хотів. Тому я і ту роботу рахувала за щастя, адже хоч якусь копійку могла заробити сама.

Андрій теж працював в тому магазині, так ми з ним і познайомилися. Андрій здався мені доброю та порядною людиною, він мав власну, хоч і невеличку квартиру, в 42 роки він жодного разу одружений не був: ні сім’ї, ні дітей. Загалом, ідеальний варіант для жінки з дитиною.

З Андрієм ми зустрічалися місяць, а потім він покликав мене заміж і жити разом в його квартирі. Сказати, що я щиро тоді кохала цю людину я не можу, але добре вже розуміла, що з малою дитиною мені одній буде непросто, адже діти бабусі в будь-який день можуть попросити мене залишити квартиру, вона ж не самотня, та й робота у мене така не надійна, сьогодні є, а завтра – може не бути і зарплата мала, мені самій не забезпечити нас з сином.

Я зізнаюся чесно, що тоді я міркувала саме так і кожна жінка, яка колись була в моїй ситуації, дуже добре зрозуміє мене.

Я вийшла заміж за Андрія і ми стали жити разом в його квартирі.

Якщо хтось мене не зрозуміє і скаже, що я вчинила невірно, думаючи лише про свій добробут, то просто ніколи не був на моєму місці, не знає, як важко бути одній, як втомлюєшся постійно хвилюватися, що дитині завтра на кусок хліба не буде, не буде даху над головою, адже я була саме в такому становищі тоді.

І ось з Андрієм ми живемо вже 5 років разом. Я бачу, що почуття його до мене минули, він не кохає мене, зате дуже любить мого власного сина, ставиться до нього, як до рідної своєї дитини. Я всі ці роки дуже поважала свого чоловіка, була вдячна йому кожну хвилину свого життя, що він допоміг мені і синочкові моєму в таку скрутну хвилину, адже наше життя покращилося після мого заміжжя, мені стало легше і спокійніше.

Але я відчуваю, що між нами немає душевного тепла, немає кохання. Не про таке сімейне життя я мріяла, як маю зараз.

Останнім часом, зізнаюся, я все частіше думаю про розлучення, можливо, воно б полегшило життя і мені, і Андрієві і ми б знайшли ще своє щастя в житті. А з іншої сторони мені дуже шкода свого сина, адже вони з Андрієм люблять одне одного і заради цього варто берегти мою сім’ю, адже Роман не зрозуміє мого рішення.

Та я хвилююся, що минуть швидко роки і мій син виросте, піде в своє життя, а що залишиться нам з Андрієм? Чи не пошкодую я про це потім, що з чоловіком не маємо ми щасливого шлюбу? Діти з нами жити не будуть, нас не чекає щаслива старість.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page