Я хочу розповісти історію, яка сталася зі мною багато років тому. Мені тоді було 26 років. А зараз мені майже 60, і я жодного разу не пошкодувала, що вчинила так, як вчинила.

Мені довелося прийняти чужу дитину. Ця дівчинка була позашлюбною донькою мою чоловіка.

Справа в тому, що я ніколи не хотіла мати дітей.

Я була єдиною донькою в сім’ї, мої батьки мене дуже любили.

Я закінчила школу з золотою медаллю, університет – з відзнакою.

Мама з татом пишалися мною, адже я виправдала їхні сподівання.

На моє 25-річчя вони подарували мені квартиру, і я почала самостійне життя.

Після закінчення університету я знайшла роботу, добре заробляла, була незалежною і зовсім не хотіла заміж, вважала, що сімейне життя не для мене.

Але одного разу я пішла на день народження подруги і там зустріла Олександра.

Він був особливим, грошей у нього не було, але відчувалося багатство його душі – він був щирим і відкритим.

Після цього свята ми з ним почали спілкуватися.

Олександр спочатку став моїм добрим другом, а потім я зрозуміла, що закохалася.

Роман наш розвивався настільки швидко, що вже через рік ми одружилися.

П’ять років ми жили дуже добре, я відразу попередила чоловіка, що материнство не для мене.

Одного разу чоловік приїхав додому без настрою і повідомив, що йому треба виїхати в у справах в інше місто.

Я засмутилася, адже нічого не розуміла, але влаштовувати сімейні розборки не стала. Треба – так треба.

Він повернувся додому через кілька днів не один, а з маленькою дівчинкою.

– Кохана, це моя донька Оленка. Познайомся, – сказав чоловік.

Сказати чесно, я не знала, як реагувати.

Олександр відправив дочку в ванну, а ми пішли з ним на кухню.

Як з’ясувалося, сім років тому, ще до нашого знайомства, у нього був роман з одною дівчиною, але вони швидко розійшлися і вона нічого не сказала про дитину.

Але нещодавно її не стало, а її мама знайшла Олександра і повідомила, що у нього є донька.

– Я відразу тобі нічого не казав, хотів перевірити, правда, чи це так. Я побачив Оленку і все зрозумів – вона моя копія.

Якщо ти не готова її прийняти, я тебе зрозумію, але кидати дитину вдруге я не маю наміру.

Бабуся вже в роках, а інших родичів у них немає. Вона чотири роки сама її виховувала, але коли зрозуміла, що їй важко, написала мені, – сказав він.

В той момент я забула про всі свої принципи і заспокоїла чоловіка, що тепер все буде добре.

Так я стала мамою чарівної донечки, Оленка відразу прикипіла до мене, малювала мені малюнки і називала мене мамою.

Я її дуже сильно люблю, хоча раніше думала, що не зможу полюбити дитину.

Через рік після появи дочки в нашій родині, сталося ще одне диво – на світ з’явився наш спільний синочок Андрійко.

Тепер у нас велика і дружна сім’я. Мої діти виросли чудовими людьми, у мене є четверо внуків, я щаслива дружина, мама і бабуся.

Як добре, що в той день я прийняла правильне рішення.

Адже діти і внуки – то наше найбільше щастя.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.