Я хочу розповісти історію, яка сталася зі мною багато років тому. Мені тоді було 26 років. А зараз мені майже 60, і я жодного разу не пошкодувала, що вчинила так, як вчинила.
Мені довелося прийняти чужу дитину. Ця дівчинка була позашлюбною донькою мою чоловіка.
Справа в тому, що я ніколи не хотіла мати дітей.
Я була єдиною донькою в сім’ї, мої батьки мене дуже любили.
Я закінчила школу з золотою медаллю, університет – з відзнакою.
Мама з татом пишалися мною, адже я виправдала їхні сподівання.
На моє 25-річчя вони подарували мені квартиру, і я почала самостійне життя.
Після закінчення університету я знайшла роботу, добре заробляла, була незалежною і зовсім не хотіла заміж, вважала, що сімейне життя не для мене.
Але одного разу я пішла на день народження подруги і там зустріла Олександра.
Він був особливим, грошей у нього не було, але відчувалося багатство його душі – він був щирим і відкритим.
Після цього свята ми з ним почали спілкуватися.
Олександр спочатку став моїм добрим другом, а потім я зрозуміла, що закохалася.
Роман наш розвивався настільки швидко, що вже через рік ми одружилися.
П’ять років ми жили дуже добре, я відразу попередила чоловіка, що материнство не для мене.
Одного разу чоловік приїхав додому без настрою і повідомив, що йому треба виїхати в у справах в інше місто.
Я засмутилася, адже нічого не розуміла, але влаштовувати сімейні розборки не стала. Треба – так треба.
Він повернувся додому через кілька днів не один, а з маленькою дівчинкою.
– Кохана, це моя донька Оленка. Познайомся, – сказав чоловік.
Сказати чесно, я не знала, як реагувати.
Олександр відправив дочку в ванну, а ми пішли з ним на кухню.
Як з’ясувалося, сім років тому, ще до нашого знайомства, у нього був роман з одною дівчиною, але вони швидко розійшлися і вона нічого не сказала про дитину.
Але нещодавно її не стало, а її мама знайшла Олександра і повідомила, що у нього є донька.
– Я відразу тобі нічого не казав, хотів перевірити, правда, чи це так. Я побачив Оленку і все зрозумів – вона моя копія.
Якщо ти не готова її прийняти, я тебе зрозумію, але кидати дитину вдруге я не маю наміру.
Бабуся вже в роках, а інших родичів у них немає. Вона чотири роки сама її виховувала, але коли зрозуміла, що їй важко, написала мені, – сказав він.
В той момент я забула про всі свої принципи і заспокоїла чоловіка, що тепер все буде добре.
Так я стала мамою чарівної донечки, Оленка відразу прикипіла до мене, малювала мені малюнки і називала мене мамою.
Я її дуже сильно люблю, хоча раніше думала, що не зможу полюбити дитину.
Через рік після появи дочки в нашій родині, сталося ще одне диво – на світ з’явився наш спільний синочок Андрійко.
Тепер у нас велика і дружна сім’я. Мої діти виросли чудовими людьми, у мене є четверо внуків, я щаслива дружина, мама і бабуся.
Як добре, що в той день я прийняла правильне рішення.
Адже діти і внуки – то наше найбільше щастя.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.