З Дмитром я познайомилася в інституті, коли навчалася ще на другому курсі. Я закохалася в нього як школярка і незабаром ми одружилися. Дмитро привів мене до себе в квартиру, де жив зі своєю мамою, Галиною Іванівною. Був у нього ще й брат Андрій, який на той час служив в армії. Квартира була трикімнатна, ми оселились в одній з них.
Свекруха зустріла мене м’яко кажучи не добре. Невістка на її території, в плани Галини Іванівни не входила. Та й взагалі, у неї була на прикметі інша дівчина на роль невістки, хоч і не гарна, зате зі своїм будинком. А тут на тобі, привів синок до себе додому сільську дівчину, яка боялася кроку ступити, щоб не викликати невдоволення свекрухи. Мій чоловік був небажаною дитиною і виховувала його бабуся, а батька він не знав взагалі. Але все ж після армії, довелося свекрусі, сина поселити у себе.
Так сталося, залишив її наречений, коли вона чекала дитину, не готовий ще був до сімейного життя, а була Галина Іванівна грамотною і симпатичною. Знову ж таки, куди вона з немовлям, тому тримісячний хлопчик був залишений бабусі. Але участі в його житті мати вже не приймала. Незабаром вона вийшла заміж і з’явився в неї ще один син Андрій, а старшого тільки одного разу взяла погостювати в місто, але вітчиму це не сподобалось, він влаштував скандал, і більше у матері Діма не був.
Дитячу образу підігрівав з дитинства Андрій, його теж на час, влітку, привозили в село. Він постійно хвалився подарунками від батьків, про які Дмитро міг тільки мріяти. Бідний брат Дмитро, позбавлений батьківської любові, жив в старій хаті, в холоді і голоді, тільки зрідка бачив жалюгідну жменю цукерок, але зате любов’ю бабуся його не обділяла. Без батьківської підтримки Дмитро не зміг здобути освіту – відразу пішов працювати після школи, потім в армію. Навчався вже пізніше, заочно. Молодшого сина мама любила, регулярно слала в армію посилки й гроші.
Мої роки проведені зі свекрухою, були просто нестерпні. Моєю мрією, було якомога швидше від неї переїхати і байдуже куди. Галина Іванівна, чекаючи повернення Андрія з армії, цілеспрямовано виживала нас з квартири. Дмитро мене в образу не давав, але свекруха в його присутності мене і не зачіпала. А ось коли його не було вдома, тут вона давала волю словам, неприємним для мене.
Коли приїхала моя мама, то свекруха не пустила її на поріг, мама була змушена ночувати у сусідки, дай їй Бог здоров’я. Я чоловікові не скаржилася – уникала скандалу, але йшла в вихідні дні з дому, байдуже куди, гуляла по парку, в кіно, музей, бібліотеку, але по далі, адже свекруха була вдома, а це значить знову сварки і образи. Заглядала в чужі вікна і щиро мріяла про свій, затишний куточок, нехай маленький, тісний, але свій, де не було б образ і я не тулилася б по кутах, рятуючись від постійних дорікань.
У мені зародилося нове життя, але я, напівголодна, втомлена після занять, по заметах ходила вздовж будинків і питала перехожих про квартиру в оренду. Життя моє перетворилося на пекло, коли Андрій повернувся з армії і свекруха, одержима ідеєю одружити його якомога швидше, щоб вигнати ненависну сім’ю старшого сина, мене просто доїдала.
Користуватися пральною машинкою, вона мені забороняла, зате до ночі голосно дивилася телевізор, який стояв у нашій кімнаті. Я не висипалась взагалі. Це було просто жахливо, а сказати я нічого не могла.
Після того як у нас з’явився син, ми нарешті переїхали в гуртожиток, кімнату в якому отримав на роботі Дмитро. Синові було два тижні. Дрібниця, що на маленькій кухні як у вулику, я володіла такими ж правами, як і всі, мене не принижували, не заглядали в каструлі, роздратовано ляскаючи кришками. Свекруха не прийшла ні разу, хоча жили недалеко один від одного.
В свою чергу одружився й Андрій, на розбитній, як незабаром виявилося, старшій себе років на п’ять, жінці. Я не спілкувалася з ними, мене як і раніше не приймали у будинку свекрухи, але Дмитро бачився з братом, бував у них. У новоствореній сім’ї тепер траплялося все, нова невістка не бажала поступатися мамі ні в чому, знала свої права.
Андрій ще раз зробив нам добру справа, відібрав чергу на житло. Коли ми вже ось-ось мали отримати квартиру, у них з’явилася друга дитина, незаперечна перевага, тому нашій родині відмовили, викреслили зі списку, а його родину поставили в чергу. Галина Іванівна злякалась нашого повернення. Знала б тільки вона, що я ні за які гроші, не стала б з нею жити. Навіть з чоловіком би розлучилась, якби він заперечував, поїхала б у село до своїх батьків, але до неї в квартиру ніколи не повернулася б. Але свекруха цього не знала і вмовила Андрія відмовитися від квартири і черга повернулася до нас, однак Андрій взяв за це певну суму. Ми в’їхали, нарешті, в свою квартиру, де я нарешті з полегшенням перевела подих.
Життя Андрія пішло шкереберть. Вони разом з дружиною почали пити. Потім вона взагалі його покинула з двома дітьми, а сама втекла до якогось коханця. Андрію діти виявились теж не потрібні онуки залишилися на руках Галини Іванівни. Нашого сина вона знати не хотіла, втім, він її і не сприймав, як бабусю.
Коли Галина Іванівна вже не могла доглядати за онуками, Андрію вона стала не потрібна, а до того ж він якраз привів додому нову дружину і мати тільки заважала. Якось Андрій з’явився у нас і заявив, що треба взяти маму до себе, він втомився від неї, пора і старшому синові доглядати за матір’ю. Я відмовилася навіть обговорювати це питання, Дмитро без захвату, але погодився.
Через якийсь час, Андрій віддав Галину Іванівну в будинок для літніх людей, де вона прожила ще 25 років в поганих умовах. Був такий час, коли я шкодувала її, і хотіла забрати до себе, але коли Дмитро провідував свекруху, вона жодного доброго слова про мене не сказала, згадувала мене лише поганими словами. Тому я не хочу з нею жити, адже моєї доброти вона ніколи не оцінить.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – neinteresnogo.net
