Дітей у мене троє, і в свій час я не зовсім правильно розділила спадщину. Я все віддала молодшій доньці, залишивши старших дітей без нічого.
Виходила я з того, що старші син і донька хоч якось собі раду давали, а молодша залишилася з двома дітьми після розлучення. Їй не було куди йти, і я прийняла її до себе.
Старший син на той час з родиною в Канаду виїхав, і повертатися не збирався, то ж при розподілі спадщини я його не враховувала, бо розуміла, що він не потребує моєї допомоги.
Середня донька непогано вийшла заміж, у них з чоловіком є своя квартира, що правда, куплена за гроші зятя ще до весілля, і я розумію, що в разі чого донька теж залишається без нічого.
Але я бачила, що у них з зятем все добре, тому мала надію, що і надалі так буде.
Коли я свою хату молодшій доньці переписала, то виходила з того, що на той момент вона була у найскрутнішому становищі. Зробила я це відкрито, перед тим попередила про свої наміри двох старших дітей, і вони не мали нічого проти.
Прожила молодша донька біля мене кілька років, а потім заміж вийшла. Старшого онука мені залишила, а з чоловіком і їхньою спільною дитиною вони стали жити на території зятя.
Зараз я вже пенсіонерка, внука я виростила, тому можу стверджувати, що мала не трьох, а чотирьох дітей.
У молодшої доньки і з другим чоловіком не склалося, вони розлучилися, і Алла з другою дитиною знову до мене повернулася.
Живемо ми всі за мою пенсію. У старших дітей все добре, але попросити допомоги я у них не можу, адже сама їм нічого не дала.
А молодша донька не те, що мене, вона себе і своїх дітей забезпечити не може.
Син з Канади мені часто телефонує, питає, як у мене справи, а я кажу, що все добре. Бо соромно мені зізнатися, що ми дуже бідно живемо.
Напевно, я таки щось неправильно в цьому житті зробила, якщо потрапила в таку непросту ситуацію.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.