Останнім часом, як тільки я приїжджаю в своє рідне село, на свою малу батьківщину, то всі люди та знайомі якось зовсім недобре дивляться на мене.

Я, щиро кажучи, завжди минаю хату своєї матері, а йду прямо дорогою лише до хатини свого батька. Мені якось шкода, що вони живуть і зараз в одному селі, але так склалася доля. надіюся, що скоро все зміниться на краще.

Я тоді вже навчалася у вищому навчальному закладі, отримувала вищу освіту, коли мама моя просто залишила батька, вона, зовсім несподівано для всіх, просто пішла до іншого, він працював бухгалтером в селі у нашому в колгоспі.

Мама просила нас зрозуміти її, сказала, що просто щиро покохала, а я людина вже доросла, маю все розуміти, вона допомагатиме мені завжди в житті, не відвернеться від мене – обіцяла.

А потім мама народила Валентину, мою рідну сестру, вона пізня мамина дитина, так вже склалося. Тато залишився жити один, він забрав до себе своїх стареньких батьків і став їх доглядати сам, так йому було легше і спокійніше, він трохи забував про вчинок моєї матері, він менше думав про неї.

Я, згодом, вийшла заміж за хорошого чоловіка, маю зараз хорошу роботу, немалу квартиру, добре влаштувалася в житті, можна так сказати.

Тато мій старенький вже, живе сам, я щовихідних навідуюся до нього, а хату своєї матері, де вона зараз живе, я завжди минаю, ніколи й на подвір’я її не загляну. Хоча вона не раз просила пробачення у мене, але я спілкуюся з нею холодно, у мене немає до неї тепла і любові, яка була колись давно в моєму дитинстві.

Я для себе вже давно вирішила, що доглядатиму свого батька лише, він для мене сім’я, моя рідна людина, яка ні на кого мене ніколи не проміняла. А мама з сестрою для мене чужі, я вже образи не тримаю на них, трохи забулося все, у них своє життя, а у мене своє, але знати їх не хочу.

Нехай люди в селі думають про мене, що хочуть, але мене зрозуміє лише той, хто був колись на моєму місці. Я вважаю, що я роблю правильно.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.