З Андрієм ми познайомилися коли я вже тільки закінчувала навчання в університеті. Зустрічалися ми з ним десь близько 5 місяців, планували скоро одружитись і створити хорошу сім’ю.
Згодом я дізналася, що чекаю дитину. Я відразу повідомила Андрієві цю гарну та радісну для мене новину. Але він зовсім не зрадів моїм словам, а скоріше навпаки.
Дізнавшись про дитя, Андрій просто відразу ж покинув мене, аргументувавши це все тим, що дитина йому не потрібна зараз, а наші відносини вже вичерпалися повністю.
Загалом, Андрій, майже відразу, змінив свій номер телефону на інший, виїхав кудись і більше я про нього не чула і не знала нічого.
А переді мною стояло питання що робити і як далі жити одній та, як впоратися ще й з дитятком, адже на одні руки це все не просто зробити, а я ще зовсім молода, у мене все по переду, але з дитиною важко буде щось змінити на краще в моєму житті. На той момент я вже отримала диплом і працювала, заробляла непогано, свого житла у мене не було, жила одна на орендованій квартирі.
Вирішальну роль в той непростий період мого життя зіграли мої рідні батьки, вони переконали мене залишити дитину і пообіцяли, що в усьому допомагати мені в подальшому.
Поки я чекала дитину, то особливих почуттів до неї не відчувала зовсім, мене більше турбувало розставання з Андрієм, якого я все ще щиро кохала, і думки у мене були лише про нього, не переставала надіятися на те, що він повернеться до мене.
Але поява малюка все повністю змінила в моєму житті. Я глянула на життя по-іншому, зовсім іншими почуттями, яких ніколи раніше у мене не було. Тепер, для мене, це була найрідніша людинка в світі. Я назвала свого синочка маленького Іванком.
Звичайно, було важко перші два роки, поки дитина не пішла в садочок.
Добре, що допомагали батьки, за що їм окрема подяка, без них я сама б не впоралася, а, дякуючи їм, я насолоджувалася своїм материнством повністю. Навіть в цей непростий час я змогла бути щасливою дякуючи близьким людям своїм.
Працювала я на дому, через інтернет, ще й підробляла нянею. Коли було з ким залишити дитину, йшла в нічну зміну на роботу продавцем. Але, гроші я заробляла стабільно, я розуміла, що тепер відповідальна ще й за свою дитину, адже не хотіла повністю звалювати всі турботи на плечі батьків. На той момент повністю забезпечувала нашу маленьку сім’ю.
З орендою квартири допомогли батьки, орендувала я невелику однокімнатну квартирку, нам з сином вистачало.
Як тільки дитина пішла в садочок, стало мені вже тоді набагато легше. Змогла я відразу повернутися на колишнє місце роботи і життя завирувало новим ключем.
Його тата я так більше і не бачила жодного разу за весь цей час, та й почуття до нього у мене вже минули, та й знати не хочу тепер його зовсім. Образа до нього минула, залишилася лише байдужість.
Та й пройшло вже багато років, я зустріла свою половинку, вийшла заміж все ж, а мій чоловік прийняв сина, як свою власну рідну дитину.
Будь-яку ситуацію можна прийняти, пережити, поліпшити, вибратися з неї. У мене на той момент теж було важко з фінансами, але вибралася, видерлась, не залишила своєї дитини. Відмовитися легко, а повернути свою дитину дуже важко.
А відсутність чоловіка поруч, у такий важкий момент, не привід залишати своїх дітей, адже діти виростуть і життя обов’язково налагодиться, головне не опускати руки. Я дякую батькам за підтримку, вони дуже допомогли мені.
Ніколи не опускайте руки, навіть коли здається, що весь світ проти вас.
Фото ілюстративне.