Вже майже 3 роки минуло, як я познайомилася зі своїм чоловіком Миколою.

Якраз тоді була літня пора і я в той час якраз з подругою вирішила ввечері прогулятися, відпочити, піти в кафе й замовити каву. В той день ми з ним і познайомилися.

Микола дуже гарно доглядав за мною: купував гарні недешеві квіти, водив мене в ресторани та кафе, дарував хороші подарунки, намагався приділяти мені дуже багато уваги.

А через пів року мій чоловік вже покликав мене заміж. Він був з досить таки заможної сім’ї, мав вже свою власну квартиру, був непоганою людиною.

Весілля у нас було шикарним, на яке мій чоловік запросив мало не всіх моїх та своїх родичів. Все було на вищому рівні.

Я чудово пам’ятаю ті дні, як моя рідня з заздрістю дивилися на мене, а я була така щаслива та радісна, що намагалася не помічати усіх цих заздрісних поглядів. Було багато страв, кругом краса, море квітів.

У весільну подорож ми поїхали за кордон на місяць часу. Тоді я вперше побувала за межами України. У мене було дуже багато гарних вражень, я ніколи й мріяти про таке життя не могла, мені тоді здавалося, що багатство і розкіш можуть зробити життя дуже щасливим.

Микола завжди говорив, що він дуже добре заробляє, тому мені зовсім не потрібно влаштовуватися на роботу і працювати за малу зарплату, грошей нам вистачить цілком. А я маю займатися добре хатніми справами, він дуже цінує це у дружині.

Після весілля ми лише раз сходили до ресторану і чоловік якось перестав взагалі мене кудись з собою брати. Перестав дарувати подарунки, як робив це колись, носити квіти, елементарне – просто пригощати морозивом чи кавою в кафе, щоб мені покращити настрій, коли мені сумно.

Мені здавалося, що він звик до мене, звик до буденного сімейного життя і став все менше часу присвячувати мені і моїм інтересам.

Микола з ранку до ночі був на роботі, вдома лише вечеряв і лягав відпочивати.

А я з ранку до вечора сиділа вдома: прибирала, прала, готувала. Але для кого не розуміла. Кому це все було потрібно? Для кого я старалася?

Микола рідко все ж таки мені щось дарував: якусь сукню, туфлі, але одягти мені це було зовсім нікуди, у мене не було подруг та друзів. А до своїх рідних та близьких я не ходила. Чоловік постійно говорив, щоб без нього я їх не відвідувала, а сам не мав часу туди їздити, та й особливого бажання бачитися з моєю ріднею у нього теж ніколи не було.

Дійшло до того, останнім часом, що Микола мені став складати список роботи, яку я маю зробити за день, він не любив, коли я просто так сиділа вдома, без діла.

Одного дня таки я наважилася на розмову з Миколою, сказала чоловікові, що втомлююся дуже вдома, хочу трохи радості і активного відпочинку. Але чоловік не розуміє, чому я жаліюся, адже весь час сиджу вдома, на роботу не ходжу і нарікати мені немає на що.

Микола, виходить, зовсім не розуміє мене, а я не знаю, як далі бути. Зовсім не про таке сімейне життя я мріяла. У нас є гроші, живемо в достатку, але щасливою я себе зовсім не відчуваю.

Останнім часом я думаю про розлучення. Знаю, що люди не розуміють мене, адже зі сторони бачать лише багатство і думають, що я дуже щаслива у шлюбі. Чи варто розлучатися мені зараз, хіба мене чекає щастя з Миколою?

Фото ілюстративне.