fbpx
Життєві історії
Коли усі старенькі батьки в нашому селі виглядають своїх дітей на Різдво чи Великдень, готують смаколики для них, частування, мої батьки ходять сумними, вони знають, що я до них не приїду зі своєю сім’єю. Ці дні я обов’язково маю бути у свекрів

Заміж я вийшла 3 роки тому. Я щаслива з Макаром, він людина хороша, відповідальна, а ще дуже добре ставиться до своєї родини, поважає батьків, він хороший сім’янин.

Дітей поки у нас немає, ми обоє працюємо, зараз орендуємо житло, а хочемо назбирати гроші на свою квартиру. Та ми з чоловіком мріємо про двоє діток, ми будемо гарними батьками.

Виходить так, що батьки чоловіка живуть ближче до нас, у них квартира у нашому місті. А мої тато мама живуть в селі, до них кілометрів 250. У нас є своє авто, тому ми з Макаром іноді провідуємо моїх батьків, але не так часто, як би мені того хотілося. З батьками живе, ще мій брат, але він ще молодий, неодружений, а батькам потрібна допомога і підтримка.

На кожне свято чоловік постійно каже, що ми маємо йти до його батьків, адже там щосвята збирається їх вся велика родина. У них так заведено. Тому я вже заздалегідь знаю, де ми маємо провести свято.

Щиро кажучи, родина мого чоловіка сприйняли мене прохолодно, але я, особливо, увагу на це не звертала, адже розуміла, що мені не з ними жити, а зі своїм чоловіком. Тому, коли ми всі разом збираємося за одним столом, мені навіть немає до кого заговорити. Вони усі веселяться, щось згадують, якихось спільних знайомих, якісь події, а я навіть слова не можу вставити, для мене це щось чуже.

Зате мама чоловіка і його рідна сестра, бо в неї, бачте, мала дитина, за вечір мені дають купу завдань: те принести, посуд змінити, тарілки помити, чашки протерти, усім каву та чай теж роблю я. А ще, коли всі вже веселі і гарно гуляють, я маю сидіти з дітьми: розповідати казки, водити в туалет. Загалом другу частину вечора діти на мені.

Я переконана, що якби я просто зібралася і пішла додому, ніхто б ніколи й не помітив мою відсутність.

А от коли ми з чоловіком приїжджаємо до моїх батьків, вони не знають де ж посадити зятя, мама готує улюблені страви Макара, ніколи не навантажує його роботою, лише я прошу чоловіка щось допомогти батькам.

Але ми ніколи не їздимо до моїх батьків на свята. Коли в селі усі батьки виглядають своїх дітей на Різдво, чи на Великдень, ретельно готуються їх частувати, то мої мама з татом знають, що я буду у свекрів і сумують за нами.

Виходить на свята ні в мене, ні в батьків радості немає. Тому, останнього разу, коли ми були в батьків чоловіка я сказала йому, що наступне свято я проведу в селі, зі своїми батьками. Якщо він не захоче їхати зі мною, я поїду сама. Тепер чоловік ображається на мене, він засмучений і не хоче відмовляти батькам, коли вони знову покличуть нас до себе.

А я більше не хочу бути служницею і теж просто хочу радіти святу поруч з найріднішими людьми.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page