fbpx
Життєві історії
Коли у моєї доньки було весілля, зі сторони зятя не було нікого, Дмитро сказав, що в нього нікого немає. Ми дуже здивувалися, бо він людина небідна, добре заробляє. Але справжній сюрприз нас чекав в РАЦСі

Досить таки вчасно, виходить, дочка все дізналася, адже 3 роки разом прожили, добре, що нажити вони не встигли нікого і нічого. Принаймні, нічого серйозного, – поділилася зі мною подруга Олеся.

– А як же так вийшло, що у них неприємності в сім’ї? – поцікавилася я, – Невже колишній зять навіть не сказав нічого?

– Мовчав, – відповідає Олеся, – рік зустрічалися, 3 роки в шлюбі, а відкрилося все випадково. Я, грішним ділом, все її народжувати квапила, дуже діток люблю, хотіла онука чи онучку глядіти, то таке щастя в родині.

Марині, дочці Олесі зараз 27 років, з Олегом вона познайомилася, коли була ще зовсім молодою, чоловік був на 12 років старший за неї.

– Але таким тоді солідним нам здався майбутній зять, – згадує Олеся, – сам приїжджий, кар’єру в столиці будує, правда, за 10 років в столиці він так нічого і не купив в плані житла, жив на орендованій квартирі, говорив, що гроші у бізнес свій вкладає.

– У мене ж не було родини, я жив сам, – говорив Дмитро рідним Марини, – мені так було простіше одному жити на оренді, одружимося і відразу придбаємо своє житло.

Житло, втім, у Марини своє було: бабуся по батькові заповіла їй свою невелику квартирку.

Наречений зрадів, авторитетно заявив, що добре, що на перших порах у них є де жити, а він як раз назбирає ще трохи грошей, щоб квартиру більшої площі купити, щоб без кредитів та великих переплат за відсотками впоратися переселитися усією сім’єю тоді.

– Після того, як молоді заяву подали в РАЦС, – пояснює Олеся, – з’ясувалося, що Дмитро розлучений. В пастораті все там вказано було, звісно, що моя Олеся туди ніколи не заглядала, не було потреби, та навіть думки такої.

– По юності одружився, пояснив чоловік, – в 18 років, сам тоді ще нічого не розумів, ні, ми швидко розлучилися і дітей у нас немає.

Марина трохи тоді заспокоїлася, батьки почали готуватися до весілля на якому, як з’ясувалося, з боку нареченого були присутні тільки столичні друзі і двоюрідний брат.

– У мене більше нікого і немає, – виправдовувався тоді Дмитро, ще й сумний вигляд робив, – так що тільки ви тепер, вважай і є моя сім’я.

– Заробляв Дмитро дуже добре, – каже Олеся, – до доньки ставився теж гарно, з нами був поважним, вони не дуже часто в гості приходили, але, якщо ми просили допомогти, то зять завжди приїжджав, жодного разу не відмовив нам в чомусь, тому ми спокійно й зверталися до нього. Загалом, сімейні справи з самого початку у них пішли добре, та й до нас зять ставився гарно.

Рік тому Марина задумалася про планування дитини. Правда, Дмитро зустрів її бажання без особливого ентузіазму, чим усіх дуже здивував: ну давай, якщо хочеш, але добре б пізніше, тоді краще буде для всіх.

Чому? Ну квартира твоя, невеличка, однокімнатна, а мені ще пару років збирати гроші треба, щоб дитина народилася в хороших умовах, в просторій квартирі, гадаю, що так краще для нашої сім’ї буде і тобі буде зручніше.

– Поки дитина маленька, – говорила марині Олеся, – їй і не потрібна окрема кімната, вона з мамою поруч буде, так що не тягни, ми не молодіємо з роками з батьком, хочеться в розумі й силі онуків няньчити, допоможемо тобі чимось, чим зможемо.

– Ну добре, – погодився Дмитро з доводами дружини, – давай. Тільки тоді давай вже твою квартиру продамо, купимо відразу побільше житло. Головне, щоб без кредитів впоратися, а то ти в декрет підеш , а платити кожен місяць з однієї зарплати буде важкувато, сама розумієш.

Марина погодилася, хоча батьки і заперечували: ну і що, що кредит? Однокімнатну здавати і платити відсотки, зате дві квартири будуть в активі.

Влітку вже практично всі документи були на руках і намітили зустріч з покупцем, а ввечері пролунав дзвінок у двері. Відкривати пішла сама Марина.

– Тато вдома? – на порозі стояв юнак років 17-18, – я Василько, мені дядько Олег цю адресу назвав, – пояснив хлопчик ошелешеній Марині.

Олегом звали того самого двоюрідного брата, єдиного родича з боку чоловіка, який був на весіллі Дмитра. А сам Олег неспокійно м’явся в дверях, не знав, що йому сказати на це.

– Уявляєте, – сумно говорила марина у мами, – Василько до тата вступати до інституту приїхав. А на малій батьківщині у мого чоловіка Дмитра ще дочка 15-ти років залишилася. І рідні, включаючи батьків, повний набір. І всі живі-здорові. Все добре у них, от тільки батька поруч немає.

Як виявилося вже згодом, так, Дмитро не брехав, одружився він дуже рано, в 18 років, швидко розлучився, всього через три роки. Після чого поїхав до столиці влаштовувати своє власне життя.

Тільки чоловік Марині промовчав, що від першого шлюбу у нього залишилося двоє дітлахів, що батьки не змогли йому пробачити того, що дружину він залишив з двома дітьми мало не через тиждень після народження молодшої дочки, що не допомагав сім’ї практично нічим за всі ці довгі роки, поки діти росли без батька, а перша дружина була горда і на аліменти не подала, що його мати, батько і сестра допомагали їй, чим могли, бо дуже шкодували цю жінку з дітьми.

А в паспорт дітей батько вписувати не став. Дмитро не вважав за потрібне це робити.

– Той самий Дмитро з’їздив на малу батьківщину навесні, – розповідає Олеся, – він і повідомив синові адресу тата, а вже приїхати і подивитися на тата – ініціатива самого Василька.

Таку неправду Марина своєму чоловікові пробачити не могла і не пробачила, незабаром вони розлучилися, а Олеся благословляє небеса за те, що той самий Василько на порозі дому її доньки з’явився дуже вчасно, адже все могло бути по-іншому.

– Продала б дочка свою власну квартиру, – скаржиться Олеся тепер, – купили б спільне житло і що? І в разі розлучення – отримай на руки гроші і купуй хоч конуру в селі, і після батька успадкували б його частину діти. Так і живи зовсім з чужими людьми на одній кухні або знову продавай і отримуй копійки? Як же не пощастило моїй доньці з таким чоловіком. Тепер моя донька сумує за чоловіком, вважає, що потрібно було пробачити йому і якось жити далі. Але хіба можна пробачити Дмитрові, що він приховував свою сім’ю? Невже люди, які так легко брешуть не будуть брехати знову?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page