Правду кажучи одруження свого єдиного сина я сприйняла без особливого захоплення, але щось говорити Андрієві я не стала. Наталка його мені здалася, на перший погляд, жінкою розумною та спокійною, що ж до іншого – то життя воно таке, помилки бувають у всіх.
Головне для мене було те, аби щасливі були син з дружиною у шлюбі, а більшої радості мені і не потрібно. Вважаю, що кожна мати зрозуміє мене.
Спочатку я просто мала сумнів і не дуже раділа тому, що у Наталки на той час був маленький син, хоча вона жодного разу так і не була заміжньою.
Наречений її перший просто залишив, коли дізнався, що скоро у них буде дитина. Бувають же люди такі.
Я нічого не можу сказати недоброго про свою невістку, не суджу Наталю, адже у кожного з нас свій життєвий шлях і ми усі маємо пройти кожен свій. Звісно, вона молодець, що народила, сама дитину ростила. У наш час це вже зовсім не рідкість, коли жінка сама виховує дитину.
Я з тих людей, які все розуміють, адже дітки – то радість, вони ж не винні, що двоє дорослих людей не змогли порозумітися.
Як розповідав мені Андрій, Наталя жила з сином у своїх батьків, вони їй і допомагали виховувати онука. Познайомилися молоді на роботі: Андрій якраз влаштувався на нове місце, а Наталя вийшла з декретної відпустки.
Андрій тоді у мене вже 5 років не жив, йому моя свекруха квартиру заповіла. Так що прийшов, сказав, що з Наталею буде жити, що дитина у неї, що розпишуться вони скоро. І в гості до них запросив.
Я купила тортик, фрукти, зайшла в дитячий відділ магазину, придбала для хлопчика іграшки і книжку з казками.
Знайомство наше пройшло добре, можна сказати. Наталя така серйозна людина, хлопчик її хороший, його Михайликом звуть – милий такий.
Стіл невістка майбутня накрила, гарно посиділи. Виявляється, вони вже 3 місяці разом жили, я ж до сина нечасто наїжджала, зазвичай він до мене в гості приїжджав.
Я відзначила і те, що квартира сина змінилася: стала відчуватися жіноча рука, порядок, затишок, відмиті вікна і дзеркала, все акуратненько на кухні помито і складено. Ну і самі, так гарно між собою спілкуються, а Андрій мій до її сина дуже звик, так гарно ладнають вони і хлопчик так добре ставиться до Андрія.
Пораділа я щиро за них, всплакнула, коли Наталя сказала, що обов’язково народять мені онука чи онучку і зроблять мене щасливою бабусею.
Розписатися вони через 2 тижні зібралися, вирішили зібрати найрідніших людей: мене, сватів, друга Андрія по інституту ще й двоюрідна сестра Ольги.
Через 2 тижні молоді розписалися і Валентина Сергіївна стала свекрухою. На розпис вона, крім подарунка для молодих, знову несла подарунок і Дмитрикові, звикаючи до думки, що тепер це її власний онук. Та й так сказати, хлопчик він гарненький, спритний такий, а її сина татом називає, отже вона – бабуся.
Свати мої теж милі люди. До Андрія мого поставилися добре. Загалом, все складалося вдало і складнощів я зовсім не чекала.
А через тиждень після весілля молодих вирішила я запросити всю нову рідню на свій 55-ти річний ювілей. Відзначати його я теж збиралася скромно, просто зібрати найрідніших людей у себе за столом.
Вирішила в неділю всіх покликати до себе. Всю суботу прибирати і готувала. Я ж такою втомленою приходжу, весь робочий тиждень і не сядеш на роботі, тому в сам ювілей від пилососа до плити кола лише бігала по квартирі.
Гості прийшли. Крім родичів була і подруга моя, і сестра чоловіка мого, якого не стало давно, зі своїм чоловіком. Сиділи, все було добре і благородно.
А потім Михайлик, який вже поїв добре, просився пограти в моїй спальні. Там нічого такого немає, я дозволила. У хлопчика з собою іграшки якісь були, він ними і грався, а син або невістка його перевіряли час від часу, ходили до нього по черзі.
Я в здивована була тим, що один раз з’явилася після однієї з таких перевірок на порозі вітальні Наталя з Михайликом на руках, рукав і коліна хлопчика були в павутині і невістка сказала мені, мовляв, це треба, який тут бруд! Невже не можна було до приходу гостей прибрати в квартирі як слід!
Я спочатку навіть не зрозуміла, про що йдеться. Адже вона не сказала, не думаючи, просто при всіх.
У мене ліжко-трансформер, тумбочки прямо в нього ховаються з двох сторін. Одна засунута, а друга висунута, я нею користуюся. Виходить, що є всередині ліжка простір вільний. Ну от не дотягнулася я туди, не подумала. А у Михайлика іграшка туди закотилася, він тумбочку якось висунув і заліз, за цим заняттям його невістка і побачила.
– Так що тут такого, – прийшла на поміч зовиця моя.
– Як, що такого? – сказала моя невістка, – А якби там було щось гірше? Щось закотилося б, якась річ, яку не можна брати дитині.
Я стою, червона, як рак. Це треба, мені незручно стало. При всіх гостях про мене ось так недобре говорить новоявлена невістка. Але ж у всіх, якщо розібратися, вдома є місця куди не просто ганчіркою дістати. І там може бути пил і павутина! Але Наталка ж не просто висловилася, вона була просто дуже незадоволеною. Дитина ж забруднилася, а ось у її мами, у неї самої в будинку чистота.
– Ну, так і сиди вдома, – не хотіла вже мовчати зовиця, – а взагалі, куди полізла твоя дитина – це твоя проблема. Не сиди тоді з гостями за столом, а стеж за своїм сином, щоб все добре було у нього.
Звичайно, свято моє вже було зіпсовано, я в засумувала, подруга залишилася і зовиця з чоловіком, син за Наталею пішов, вибачився за неї, правда.
Відтоді минуло багато часу, я з невісткою і сватами не спілкується. Нещодавно син натякнув, що вони в гості хочуть до неї прийти і спробувати примиритися зі мною.
А я відмовила йому, не хочу я ні примирень, ні гостей таких більше.
– Наталя так і каже, – посміхнувся мій син Андрій, – це тому, що вона з дитиною. Ти незадоволена, що Михайлик у неї є.
А до чого тут Михайлик? Я готова була його прийняти, але Наталя лише сама все зіпсувала. А примирень через пів року мені не треба. Якби вона хоч через день, через тиждень подзвонила і попросила вибачення – інша справа. А так – не хочу, не треба. Раптом вона сама або її Михайлик ще десь у мене бруд знайдуть знову!
Я б так ніколи не зробила б. Невже я тут не права?
Фото ілюстративне.
