Я ніколи й подумати не могла, що в моєї колежанки на роботі Надії є син. Я 3 роки з нею в одному кабінеті просиділи, ми працюємо з нею разом, треба ж. А коли вона сьогодні, несподівано, стала розповідати про те, як їй складно було одній з дитиною в дев’яностих, я так здивувалася. Думала, у неї ні сім’ї, нікого немає, шкодувала її в глибині душі, а воно ось як в її житті склалося.
Наш робочий день підійшов до кінця, і з нашої офісної будівлі натовпом йшли додому бухгалтера, програмісти, менеджери – чоловіки та жінки різного віку, кожен спішив додому з роботи. Люди йшли у напрямку до найближчої зупинки невеличкими групами по декілька чоловік і обговорювали офісні новини, які сталися за день.
Сьогодні Надія, як ніколи, розговорилася зі мною, з нею таке рідко буває. Можна сказати, що це винятковий випадок. Вона про себе не розповідає ніколи майже. Та, син у неї є, йому зараз близько тридцяти років, і навіть двоє онуків вже є, якщо не помиляюся.
Надії вже за 50 років. Але вона виглядає дуже добре, як на свій вік, стежить за собою, вічно правильно та корисно харчується, я завжди дивувалася їй. Не поправляється, останні років десять, що я її знаю, все така, як була раніше. Вона струнка завжди та доглянута.
З сином своїм Надія не спілкується років 10, приблизно. Само собою, нікому про нього не розповідає. Про що говорити? Хвалитися таким не будеш, що нічого не знаєш про життя своєї дитини і давно не розмовляла з нею.
Ростила Надія його одна в дев’яності, дуже важко їй було. Чоловік покинув її з дитиною. У неї ні грошей, ні житла, ні допомоги. Надія з великими труднощами закінчила курси бухгалтерів. А вона пішла, відучилася і несподівано потрапила на непогане місце роботи.
Наскільки я знаю, що в дев’яності бухгалтер – затребувана спеціальність була. Надія працювала день і ніч, щоб сина виростити. Встала на ноги. Квартиру купила, автомобіль. Сина вивчила в хорошій гімназії, возила на море щороку, відпочивала з ним, хоча багато сімей і не знали такого.
В школі вивчила сина свого Степана сама, допомогла вступити в найкращий навчальний заклад, не безкоштовно. І хлопець-то хороший виріс – домашній, спокійний, навчався з задоволенням. А на другому курсі зустрів хорошу дівчину. Та так, що такі почуття рідко бувають.
Дівчинка ця була з бідної сім’ї, без освіти, ні кола ні двора, про таких так говорять. Ну і згодом виявилося, що вона вже чекає дитину, син зібрався одружитися, переводитися на вечірнє навчання, працювати пішов, утримувати сім’ю йому потрібно. Надія, звичайно, така сумна від того всього була, адже стільки сил і грошей вона у сина вклала – а тут тільки третій курс. Ну, і наговорила майбутній невістці сім мішків гречаної вовни. І синові своєму теж. Загалом неприємна ситуація тоді вийшла.
Сказала, що дівчина хоче її сина одружити на собі, що спеціально все так спланувала. Що він такий невдячний та нерозумний, а вона – так все мудро продумала. Говорила, що дівчина, цілком ймовірно, налаштована лише на квартиру та гроші їх, сам він їй, мовляв, зовсім не потрібний. Загалом, понесло її, звичайно, слово за слово.
А син узяв ту дівчину за руку і пішов, ось так просто – в чому стояв. Місяць або два жили у тещі в двокімнатній квартирі, потім кімнату стали окрему орендувати самі за гроші. Навчання своє Степан, звичайно, залишив відразу тоді, пішов працювати, адже потрібно було гроші заробляти для сім’ї. Надія говорила усім, що син прибіжить до неї вже через місяць, пробачення в неї просити буде.
Але він не прибіг до неї. З дівчиною цієї розписався, дитина народилася, через п’ять років, друга. Тепер Степан навчається на заочному, в навчальному закладі простіше, ніж той, в який вступив з маминою допомогою, працює. З дружиною живуть непогано. Сильно зірок з неба не хапають в матеріальному плані, житло в кредит взяли, економлять, але розраховують на хороше майбутнє. Але з матір’ю своєю вони так і не помирилися.
Надія вже багато років шкодує, що так вийшло у неї з сином та невісткою. І так і так до них вже підходила, ще коли перша дитина народилася у них, але без толку: син не хоче з нею спілкуватися зовсім, взагалі, ніяк! Не дзвонить багато років, дітей своїх матері не показують. Спілкуються вони лише з тещою. На Надію ображені вони дуже, ось такі справи.
А сама Надія тепер і сумує, і ображається на свого сина. Ну невже через ці слова, які вона сказала в гніві, можна зовсім відмовитися від рідної матері? Вона ж зовсім сама, у неї нікого немає, вона ж стільки сил віддала, коли сина ростила, лише для нього жила.
Фото ілюстративне.
