Коли 10 років тому я вперше зустріла свою свекруху, ніколи б не подумала, що у нас складуться такі чудові відносини, бо починалося все дуже неприємно і сумно.
Андрій був старшим за мене на 15 років. Але я закохалася по вуха. Через пів року зустрічань ми поїхали до його мами знайомитися. Господи, як же я хвилювалася! І як виявилося, не дарма. Свекруха мене тоді не особливо сприйняла. Я її розумію: сімнадцятирічна дівчина, не розписані, у чоловіка на той момент розірваний шлюб за плечима, подумала, що незабаром розбіжимося.
Ми все ж розписалися і почали жити разом з мамою Андрія в її квартирі. Але спільне життя давалося нам дуже важко. В один день ми з нею сильно посперечалися, я просто зібрала речі і пішла, чоловік став на мою сторону. І ми в той же день з’їхали на знімну квартиру.
У нього на той момент не було взагалі бажання з нею спілкуватися. Я була проти того, щоб він ігнорував свою матір, пояснювала, чому вона могла так вчинити, що в будь-якій ситуації вона – його мати, і ніхто ніколи не повинен впливати на нього відносно мами, навіть улюблена жінка.
До слова, цими словами я його дуже здивувала, адже його колишня дружина завжди домагалася, щоб він припинив спілкування з мамою, бо вона нібито занадто втручається у їхні відносини.
Минуло два роки, ми зі свекрухою не спілкувалися ніяк, тільки чоловік їй дзвонив (я наполягла). Коли я чекала дитину, свекруха потрапила в лікарню. Я навіть не думала, зірвалася, приїхала і весь час була поруч, не зважаючи, що мені і самій було важко.
Коли свекруха одужала, вона покликала нас до себе в гості. За столом вона сказала, що дуже вдячна мені за все, а потім зняла з себе золоті сережки і одягла їх на мене. Вона щиро хотіла мені віддячити, тому віддала мені свої улюблені прикраси. Це було дуже зворушливо, в один момент мені навіть здалося, що вона дивиться на мене так, як моя рідна мама.
Мені було ніяково брати ці сережки, але я розуміла, наскільки важливо свекрусі, щоб я таки їх прийняла. Відтоді пройшло багато років і я жодного разу їх не знімала. Вони для мене як оберіг для сімейного щастя.
Зараз я чекаю третю дитину, ми зі свекрухою спілкуємося щодня, я називаю її мамою. Щиро вірю в те, що невістка не зобов’язана любити свекруху, але поважати її за вік і бути вдячною за сина, повинна.
Може, варто кожній спробувати зробити перші кроки? Не заради себе, не заради неї, а заради улюбленого сина і чоловіка, дітей і онуків. Заради щастя і спокою в родині.
Фото ілюстративне – youla.
