Мої батьки розлучилися, коли мені було всього три роки. Тато нас покинув заради іншої жінки. Мама виховувала мене одна. Про батька вона не любила говорити, але коли я трохи підросла, мама розповіла мені, що в тата в тій сім’ї є дитина, а отже – у мене є сестра. У мене на батька була образа, тому я ніяк не відреагувала на цю новину, шукати сестру мені не хотілося.
Після закінчення університету я вийшла заміж, і хоч дітей у мене немає, мене спіткала майже така сама доля, що й маму – чоловік пішов до іншої. Після розлучення я повернулася до мами і ми жили з нею. А потім мами не стало, мені на той час виповнилося вже 36 років. Проводити маму ніхто з родичів не приїхав – якось ми з ними мало спілкувалися, тільки по інтернету і то дуже рідко. Я зрозуміла, що я абсолютно одна в цьому світі, тому дуже захотілося знайти сестру.
У нас рідкісне дівоче прізвище, тому в соцмережах я швидко її відшукала. Найцікавіше, що вона з дитиною живе в одному місті зі мною: від бабусі по батькові успадкувала квартиру, а батьки живуть далеко. Мене ще це покоробило теж – це, начебто, теж моя бабуся теж, тільки мені нічого не дісталося. Та й добре, у мене теж своя квартира є.
З’ясувалося, що моя сестра взагалі заміжньою не була, зате має дочку восьми років. Домовилися зустрітися, вона з донькою приїхала до мене.
Перше враження – дуже позитивне. Ми виявилися схожі з нею зовні, хоч і не копія. Чесно кажучи, просиділи до ночі, все не могли наговоритися, сестра з донькою залишилися у мене ночувати. Вона навіть вибачалася за нашого батька, що він так вчинив, але я їй сказала, що вона не винна, що народилася, так вже доля склалася!
Сестра виявилася цікавим співрозмовником, але щось мене весь час напружувало, вона часто скаржилася на все, і в тому числі на батьків, мовляв, вони не розуміли її ставлення до життя, а вона – того що мама з татом тільки зайняті собою, їм байдуже і на дочку і на внучку.
Після цієї зустрічі полетіли щоденні дзвінки від сестри. Я по життю одинак і не звикла до нав’язливості, тим більше годинами говорити ні про що. Сестра ж мені стала надзвонювати в день по п’ять разів, навіть без теми: «А що ти робиш? А які плани на вихідні? А давай зустрінемося, племінниця тебе побачити хоче».
До себе сестра мене не кликала, запросила лише одного разу, на чай з печивом, сказала, що готувати не любить, зате до мене вона летіла з донькою із задоволенням. А це значить, що мені треба було готувати вечерю, а потім вислуховувати її нескінченну балаканину і скарги, які повторювалися по п’ятому колу – все одне і те ж!
Та якби я тільки на це витрачалася! Вона почала просити у мене гроші в борг, а потім забувала віддавати. І тут були причини – мовляв, я самотня без дітей, можу і перебитися, а вона ростить дитину, їй важко. Я почала її уникати – не брала слухавку або говорила, що зайнята.
Вона це відчула і почала пред’являти мені претензії. Ось тут я вже зрозуміла: нехай вона мені сестра, але треба її уникати. І ось на сьогоднішній день у мене така проблема: моя ввічливість не дає мені різко припинити спілкування, але я відчуваю – вона ж мені чужа!
У мене мало досвіду в стосунках з такими людьми, хотілося б почути пораду, що робити? Тільки от мені з племінницею подобається спілкуватися, думаю, що розірвавши з сестрою відносини, у мене взагалі рідних не буде.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
