Я завжди була впевнена, що у нашого шлюбу довге і щасливе майбутнє. І вже, звичайно, навіть думок не народжувалося в моїй голові, що у найдорожчої людини може бути інша жінка.
Коли мені сказала про це рідна сестра, я їй не повірила. На той час ми прожили разом вже двадцять років. Діти дорослі, вже вчаться в університетах, та і нам вже за 40. Але сестра наполегливо повторювала мені: відкрий очі і подивися на речі реально.
Я все одно не вірила. Правда, стала уважніше ставитися до того, у скільки чоловік додому приходить, кому дзвонить, як на роботу збирається. І нічого нового не помічала. Єдине, де я не могла перевірити його поведінку, так це у відрядженнях. А вони у нього регулярні – так робота вимагає.
Але сестра запевняла мене, що відрядження тут ні при чому. Та жінка живе в нашому місті. І як раз в тому районі, де працює в одній з фірм моя сестра. І вона не раз бачила, як чоловік виходив з будинку навпроти. “Що він там робить? Ти не замислювалася? Запитай у нього!” – намагалася донести істину сестра.
Я ніколи не мала звички стежити за чоловіком, заглядати в журнал його дзвінків, читати есемески. І тому ставити йому запитання прямо про іншу жінку я вважала просто неприпустимим. Напевно, я б так цього і не зробила, якби не один випадок.
Дочка щось не поділила з своїм батьком, мій чоловік в чомусь їй відмовив. Тоді вона мені і зізналася: «Мамо, а ти нічого не знаєш! У нього дитина є, дочка! Марта звуть»
Я моментально згадала застереження сестри. Невже так далеко зайшло? Я ледь не впала від почутого. Чоловік з докором подивився на дочку, а мені сказав, що все пояснить, щоб я заспокоїлася.
Але донька не вгавала, і продовжувала свою розповідь: вона випадково побачила в паспорті тата відмітку про дітей – і їх там було не двоє, а троє.
Не буду розповідати, що я пережила в той момент. Словами все одно не передати. Чоловік одягнувся і вийшов, а я сіла і не могла поворухнутися. Коли чоловік повернувся, слова вимовити не могла. Втім, мовчали ми обоє. І так тривало кілька днів. А потім я мовчки зібрала йому валізу, поклавши зверху наше весільне фото.
Він пішов в той же вечір і пропав на кілька днів. Я почала хвилюватися, думала тільки про одне: аби нічого не сталося. Сама вирішила зателефонувати.
Він сказав мені, що нікуди повертатися не збирається, живе в квартирі у колеги, а той поїхав у відпустку. Сказав і де живе, мабуть, щоб я могла перевірити цю його правду.
Вранці перед роботою ми зустрілися і поговорили. Він не каявся, не виправдовувався, а просто сказав мені ось що:
«У мене навіть в думках не було тобі зраджувати. Сам не розумію, як вийшло. А потім вона знайшла мене і сказала, що чекає дитину. Попросила лише зареєструвати дитину, і більше їй від мене нічого не треба. Але я не можу жити і не помічати того, що накоїв сам. Я буваю у них, але повір, тільки для того, щоб допомогти, побути трохи з дівчинкою – вона ж не винна. Я просто не хотів, щоб ти знала цю правду. Беріг тебе, тому що дуже люблю. Вирішуй сама. Я зніму квартиру і буду жити один».
Я не знала, вірити йому чи ні. Довго думала, і все-таки я подала на розлучення. Розуміючи, що діти виросли і я зможу їм все пояснити, прийняла це рішення. Але при всій тяжкості того, що сталося мене не покидало відчуття, що ми не зможемо один без одного. Я розлучилася, немов хотіла переконатися в цьому. Він дуже дбав про дітей як і раніше, біг до них за першим покликом. Всі мої прохання теж виконував блискавично.
А одного разу, в чергову річницю нашого весілля, подзвонив і запропонував зустрітися. Тепер ми знову разом. Так, чоловік зробив помилку, але я його пробачила.
Фото ілюстративне – pinterest.
