fbpx
Життєві історії
Коли не стало мого тата, ми з мамою повідомили його рідних і наступного дня вони усі швидко приїхали до нас. Поки ми з мамою все влаштовували, сестри і брат батька нічого нам не допомагали, хоча ми їх просили про це. Згодом родина поїхала. А через тиждень я зібралася до татової хати, щоб все прибрати там. Усі книги і речі батька валялися на підлозі, шафи були відчинені, шухлядки порожніми. Я не могла повірити, що татова родина забрала усі його речі, адже вони декілька днів жили в його будинку

Хочу поділитися своєю життєвою ситуацію, яка нещодавно сталася у мене, адже мені зараз потрібна гарна порада, бо сама впоратися ніяк неможу.

Те, що сталося в моєму житті й досі я збагнути не можу, бо уявити не можу, як так можуть вчинити рідні люди.

У мого рідного тата була дуже велика сім’я, я завжди думала,що це дуже добре, коли маєш так багато рідних людей.

З моєю мамою вони розлучилися 5 років тому, але залишилися хорошими друзями. Я завжди спілкувалася зі своїм рідним татом, не дивлячись ні на що, у нас завжди були дуже хороші стосунки, незважаючи на розлучення наших батьків.

Він був дуже веселим та добрим чоловіком, займався спортом, любив подорожувати, захоплювався антикваріатом, був дуже цікавою і розумною людиною. А потім тато занедужав.

Ми сумували, останнім часом зовсім від нього не відходили, але вдіяти нічого не могли. Тата не стало. Ми з мамою повідомили про те, що трапилося родичам.

Відразу мої рідні тітки та дядько приїхали дуже швидко, буквально на наступний день після того, як про все дізналися.

Ми розмістили їх в будинку батька на ночівлю, а самі з мамою почали організовувати прощання з татом. Ці кілька днів були для нас не легкими, якось недобре було на душі. Тітки тільки сумували і нічим не допомагали нам з мамою, хоча ми дуже їх про це просили.

Настав день прощання. Обід ми організували в кафе, прийшло багато людей: друзів, знайомих та родичів. Нам приносили співчуття і одночасно запитували про заповіт, ця тема не сходила з уст татових родичів. Мій батько був далеко не бідною людиною, але нам з мамою було не до цього, ми навіть не думали про заповіт. Тоді родичі стали самі сперечатися, кому, що має дістатися. Нам з мамою було неприємно це чути. Через кілька днів післяпрощання з татом, роз’їхалися всі родичі по домах. Адже всі ці дні вони жили в будинку мого тата.

Коли минув тиждень я вирішила навідатися в будинок до свого тата, привести його в порядок, зібрати деякі речі, адже раніше чомусь не могла наважитися це зробити.

Зайшовши в будинок, я була неймовірно здивована. Я спочатку подумала, що щось сталося тут: всюди валялися речі, книги, папери, не вистачало багатьох антикварних предметів, якими займався батько. У будинку був якийсь суцільний безлад, винесли все найцінніше.

Я була засмучена дуже, зателефонувала тітці, вона зізналася, що взяла дещо, що вважала за потрібне, але тільки те, що належало їй, як сестрі могобатька, адже вона теж його рідня. Тоді я зрозуміла, ким виявилися наші родичі.

Рідні мого тата не стали чекати оголошення заповіту, а винесли все найцінніше, щоб нікому не дісталося. Стало гірко і прикро від такого негарного вчинку з боку родини. Ці речі були дорогі не скільки в матеріальному плані, а як в якості пам’яті про батька. Я все розповіла мамі. Вона теж була вражена. Ми не знали, що робити, але повернути вже нічого не можна було.

Родичі з’явилися знову тільки через пів року, коли прийшов час вступати в спадок. На наш превеликий жаль, багато, що батько заповів зі своїх речей, було втрачено, точніше сказати, забрано ними, а ким саме, невідомо. Нам з мамою дістався будинок, на який тітки теж хотіли претендувати, але не могли, адже навіть сам тато заповів усе мені.

Відтоді я живу в будинку свого рідного батька. Тут все нагадує мені про рідну мені людину, про те, якою чудовою він був людиною. І нехай деякі дорогі речі безслідно зникли і я ніколи вже їх не поверну, для мене важлива саме пам’ять про нього.

Родичі більше не з’являлися жодного разу, і добре. Та й нам самим не хочеться спілкуватися з такими людьми, людьми, для яких нічого святого немає. Нехай всі речі, які вони забрали будуть на їхній совісті, життя все розтавить на місця.

А я ось не знаю: спілкуватися мені з цими людьми чи ні?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page