Іван був найкращим господарем на все село – його величезну хату було видно здалеку. Все життя він їздив по заробітках, тому гроші у них завжди були. Старався чоловік з усіх сил, бо характер такий мав, що у нього мало бути все найкраще.
Свою єдину донечку Настю ростив Іван як квіточку, нічого їй не шкодував, що б дівчина в батька не попросила – все вмить виконував. Але завжди навчав її, що треба жити по-совісті, щоб людям не соромно було в очі дивитися.
Коли Настя виросла, Іван наполіг на тому, що треба їхати в місто вчитися. Дружина його тоді була проти, не хотіла вона єдину доньку з дому відпускати.
– Навіщо їй та освіта? – голосила Люба. – От ми з тобою не професори, але нічого, життя якось прожили, і Настя біля нас не пропаде.
– Ти Настю до нас не рівняй, зараз час інший. Бачиш, медицина їй подобається? Нехай їде, спробує свою долю, а я чим можу, тим дитині поможу, – виніс ствердний вердикт Іван.
В медичному університеті Настя була найкращою студенткою, почувалася в цій сфері як риба у воді. Не раз донечка дякувала батькові, що він підтримав її, і подарував шанс на краще життя.
А от Люба не раділа, вона дуже хвилювалася через те, що донька в місті заміж вискочить і додому не повернеться. Не раз картала вона чоловіка за те, що відправив їхню єдину дитину з дому.
А потім у Люби визрів план, як зробити так, щоб Настя таки вдома біля них залишилася. Мала Люба в селі подругу Анну, а у тої був єдиний син Степан, та такий красивий, що всі дівчата мріяли про те, що він вибрав саме їх.
Коли Настя на вихідні мала приїхати додому, запросила Люба в гості до них Анну з сином, була впевнена, що це спрацює. Степан як побачив Настю, то закохався з першого погляду. Його навіть просити не треба було, щоб він залицявся до дівчини, бо з першої хвилини як її побачив, вирішив що стане вона його дружиною.
Настя нічого і не второпала, бо Люба все підлаштувала так, ніби Анна повз йшла, і сама вирішила в гості зайти. А Івана тоді якраз вдома не було, він в черговий раз на заробітки поїхав, інакше він би відразу розкусив задум дружини.
Після цієї зустрічі Степан наполягав на тому, щоб Настя виходила за нього заміж, обіцяв, що зробить її найщасливішою в світі. Настя, якій парубок теж сподобався, прийняла його пропозицію, але з однією умовою – жити вони будуть в місті.
Степан погодився. Відгуляли весілля. Коли Настя стала питати, де вони будуть жити, мама стала переконувати її, що не варто в місті квартиру знімати, коли в селі є два великі будинки. І Степан став на сторону тещі, так разом і переговорили Настю.
Залишилася Настя жити в селі, влаштувалася лікарем в місцеву амбулаторію, але її мрії працювати в великій лікарні ніяк не давали їй спокою. Та й у шлюбі своєму вона дуже швидко розчарувалася – Степан нічим не цікавився, і їм навіть не було про що поговорити, тому Настя всю себе віддавала роботі, аби лише не думати про те, що з заміжжям вона таки поспішила.
А одного разу треба було Насті поїхати в обласний центр на курси. Не хотів відпускати її Степан, наче щось відчував, але це було обов’язково по роботі, тому погодився.
Та поїздка кардинально змінила їхнє життя. Зустріла Настя на цих курсах свого одногрупника Андрія. У них було багато спільних тем для розмови, тому вони всі 2 тижні не розлучалися.
– Тату, що мені робити? Я іншого полюбила. Як Степану сказати, що я йду від нього? – тато був першим, кому Настя наважилася розповісти правду, бо знала, що він хоч і суровий, але справедливий, і точно дасть правильну пораду.
– Донечко, роби так, як тобі серце підказує. Життя у тебе одне, і видно, що велика медицина це таки твоя доля, і Андрій твоя доля. А Степан зрозуміє, якщо не зараз, то пізніше.
Коли Люба почула, що донька розлучається і в місто повертається, вона місця собі не знаходила. Все картала свого чоловіка, що той доньку вчитися відправив, і тепер вони на старість самі залишаться.
– То все через тебе і твою медицину, – плакала жружина.
А Іван мовчав, за доньку він радів, бо розумів, що медицина – це її покликання. Та й від долі не втечеш. Хотіла його Люба перехитрити долю, та їй не вдалося.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
