Ми з сестрою Оксаною підтримували добрі родинні стосунки все життя, завжди були дружніми і ніколи в дитинстві не сперечалися між собою навіть. Можна сказати, що ми були таким собі зразком поведінки, тому що скільки я себе пам’ятаю, завжди була між братами та сестрами якась неприязнь в житті постійна, а у нас – все зовсім інакше.
Проте, все таки наше дитинство згодом закінчилося і почалося зовсім інше доросле життя, а в ньому є свої турботи та складнощі.
Після того як наших батьків не стало, ми з сестрою розуміли, що нам потрібно поділити їх будинок, який залишився нам з Оксаною у спадок.
І саме це стало причиною руйнування всіх наших добрих відносин, які складалися протягом багатьох років. Тепер ми буквально гірше чужих людей одна одній і нічого не можемо з цим вдіяти. Спадок зіпсував наші добрі відносини.
Я відчуваю до Оксани велику неприязнь за те, якими методами вона намагається забрати у мене батьківський будинок. Безумовно, можна скільки завгодно говорити, що ми маємо потребу в цьому будинку однаково, але у мене є сім’я, а вона зовсім одна.
Крім того всього, Оксана постійно звертається до юристів, щоб вони зробили все для того, щоб їй дісталася більша частина спадку. А мені хотілося б, щоб все було справедливо, адже в мене діти, мені більше потрібно ніж їй, тим паче в сестри є однокімнатна невеличка квартира, досить нормальна для самотньої людини.
Часом навіть мій чоловік мені говорить, що я повинна чинити так само, хоча він у мене завжди був проти будь-яких непорозумінь в родині.
І якби це сказувалося лише на нас з Оксаною. На ділі ж навіть наші родичі розділилися, кожен заняв якусь сторону однієї з нас і намагаються щось один одному довести.
Невже сестра моя зовсім не розуміє, що у мене велика сім’я, мені потрібен цей будинок, я могла б їй сплатити якусь символічну суму. Вона ж живе одна. Скільки їй потрібно для себе? Їй же дітей не годувати?
Фото ілюстративне.