Ми з чоловіком стали пізніми батьками, сина я народила вже й віці.
Але ми жили в достатку, тому дали, все що можна лише найкраще своїй дитині. Освіту він теж отримав дуже хорошу в престижному навчальному закладі.
Руслан навчався дуже добре, наука давалася йому якось легко. Нашого сина любили і поважали там усі, а педагоги пророкували йому дуже гарне майбутнє.
Якось так швидко промайнули ці 5 років навчання. Син наш виріс, змужнів, став розумним та поміркованим.
І в кінці навчання йому в університеті запропонували поїхати на рік на практику в Німеччину. При хороших результатах йому там обіцяли престижну і високооплачувану роботу.
Ми з чоловіком дуже пишалися ним і щиро за нього раділи. Вже мріяли, що він там одружиться, буде у нього гарна та заможна дружина.
Руслан поїхав.
Ми з чоловіком намагалися якомога частіше спілкуватися з нашим сином, щоб бути в курсі його справ, і про себе трішки, звичайно, розповідали. Після 6-ти місяців за кордоном, керівництво компанії затвердило його на подальшу співпрацю.
На нашу превелику радість наш Руслан дуже добре подружився з дочкою власника фірми. Вони разом працювали і багато часу проводили в компанії разом. Все складалося якнайкраще. Наші мрії потихеньку перетворювалися в реальність, а ми з чоловіком дуже раділи вдома.
Ще через місяць, наш Руслан приїхав несподівано до нас у відрядження. Радості нашій не було меж.
Я накрила святковий стіл. Ми разом, як раніше, повечеряли в теплій домашній обстановці. Поговорили про все. Дізналися про намір Руслана зробити пропозицію своїй дівчині вийти заміж. Тій самій, про яку ми мріяли.
Але радість була недовгою. Після вечері, Руслан вирішив зустрітися зі своїми друзями. Я не хотіла цієї зустрічі. Неначе відчувала неприємності. Але таких змін я не очікувала.
Увечері наш синок повернувся в гарному настрої. Але я щось недобре передчувала. Кілька днів поспіль він йшов з самого ранку і повертався пізно ввечері. Я просила пояснити, в чому справа, але Руслан тільки посміхався і говорив, що знайшов своє втрачене щастя.
В один з таких вечорів, пролунав телефонний дзвінок, і наш син радісно повідомив, що через п’ять хвилин познайомить нас з нареченою. Відкривши двері, на порозі ми побачили Оксану. Здавалося, що хвилина мовчання, повисла в повітрі, тривала нескінченно.
Господи! Ну, за що нам це? Руслан познайомився з Оксаною ще, будучи студентом. Ця дівчинка молодша за нього на п’ять років. Росла в неблагополучній сім’ї. Тоді ми з великим зусиллям закінчили їх дружбу. Нам з чоловіком довелося добре поговорити з її батьком, щоб вони переїхали. А синові сказали, що Оксана як тільки побачила кращу перспективу, так і забула про нього. Так, це схоже на дешевий мелодраматичний фільм. Але у мене син один і я все зроблю заради його щастя!
І ось, пройшло стільки років, а вони знову разом. І, як я зрозуміла, все дуже серйозно. На наші вмовляння одуматися і повертатися в Німеччину наш син відмовляв. В результаті ми посперечалися. Руслан наш пішов. Два тижні з ним не було зв’язку.
Вчора ми нарешті зателефонували. Мій син сказав, що ми повинні змиритися з його рішенням, що він вибирає свою дівчину, а не наші мрії про його майбутнє.
Ми з чоловіком повірити не можемо в те, що сталося. Ще вчора син мав найкраще майбутнє, про яке лише мріяти можна, а тепер він залишився ні з чим.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
