fbpx

Коли Надія залишилася без чоловіка, то стала жити одна у своїй великій хаті. Перекрила дах, поставила новий паркан, в кожній кімнаті зробила ремонт. Далі грошей було ні на що витрачати, адже на собі жінка завжди звикла економити, тому стала допомагати своїй племінниці, щоб вона доглядала її на старості років

Надія мала непросту жіночу долю, про це всі люди знали, які були знайомі з її життям. Вона вийшла заміж з великого та щирого кохання, але за рік після їх весілля чоловіка її не стало. Тоді наче щось перевернулося в її душі, усе їй стало байдуже в цьому світі, погляди та цінності зовсім змінилися, на жаль.

Просто все життя змінилося, несподівано, в один день, розділилося на до і після.

Відтоді Надія взялася за роботу, з ранку до вечора працювала, щоб не сумувати. Але не даремно люди говорять, що час швидко лікує. Правда, минуло трохи часу і жінка звиклася з таким життям. Жила з вечора до ранку, навіть друзів не мала, все її спілкування зводилося до розмов з колегами на роботі та родичами на великі свята, на які вона теж ходила досить рідко.

Єдина розрада та любов у Надії була її племінниця Марія, єдина донька її рідної сестри. Вона відносилася до неї, як до рідної донечки, якої у неї немає. Можна сказати, що виростила її разом з сестрою, все робила для неї, як рідна ненька.

Свого часу на навчання племінниці Марії відкладала гроші не один рік для цього. Та й, як навчалася племінниця, то тітка Надія частенько їй давала гроші.

Минули роки, Надія якось дуже швидко постаріла. Весь цей час вона жила одна в своїй великій хаті. За життя вона багато чого пристаралася, відклала чималу суму грошей, адже багато не витрачала на себе, зробила гарний ремонт у хаті, поставила новий високий паркан, провела газ та воду в хату.

Як Марія приїхала з навчання, Надія покликала її до себе в хату.

– Ти, дитино, знаєш, що була мені всі роки, як за рідну донечку, яку я сама не маю. Прожила я своє життя не так добре, як хотілося жити, але доля у мене така, нехай так і буде. Скоро вже на пенсію піду, задумуюся я останнім часом, що нікому я не потрібна, адже немає у мене рідніших людей за тебе та сестру. Маю надію, що ти мене доглянеш, а я віддам тобі все, що маю. Все життя не даремно працювала. Ти у мене єдина надія на старості років, лише на тебе сподіваюся.

Молода Марія зраділа, обійняла тітку і запевнила, що ніколи її не залишить одну, завжди буде поруч, щоб не трапилося в її житті.

З часом вийшла племінниця швидко заміж, Надія на весілля подарувала документи на свій будинок, віддала всі гроші, адже їй стільки не треба. І першим часом племінниця таки довідувалася до тітки, поки жила у маминій хаті, а потім стала все рідше приходити, виправдовувалася, що зайнята.

А нещодавно Надія, несподівано для себе, дізналася, що Марія з чоловіком поїхала в Німеччину до його родичів, знайшли там хорошу роботу, вже планують купляти житло.

Виявляється рідна сестра Надії давно вже про все це знала, але їй навмисно ніхто нічого не розповідав. Виявляється, що вона тепер зовсім сама залишилася, але без хати і грошей, лише пенсія єдина на життя залишилася.

Тепер немолода Надія дуже шкодує, що довірилася рідним людям, можливо б, чужа людина доглянула її, якби вона щось мала б дати взамін. А тепер вона зовсім нікому не потрібна, ні до кого й заговорити навіть. А винити кого тут? Нікого, крім себе. Прикро, що рідні люди зрадили на старості років. А що вона тепер може вчинити, хіба вже щось зміниш?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page