У мене життя, на жаль, зовсім не склалося, я дуже довгий час була самотньою. Колись у мене були щирі почуття і гарні стосунки, йшла справа до заміжжя, та в останню хвилину, мене той чоловік залишив, знайшов він собі іншу, кращу за мене.
Подружки намагалися мене познайомити з кимось, але я ніяк: все боялася на ті ж граблі наступити. Тому, коли зрозуміла, що упустила час створення сім’ї, було вже пізно. Дітей у мене немає, і, напевно, вже не буде ніколи. Зараз мені вже 44 роки. Немолода я жінка.
Згодом я змирилася з таким життям, якщо так можна сказати. У мене є хороша робота в відділі кадрів великої фірми, квартира та розкішний улюблений кіт.
Тому я таки вирішила плисти за течією – дасть доля хорошу людину, значить, буде ще краще у мене все. І він таки з’явився, коли вже й не чекала – приїхав з іншого міста до нас на роботу влаштовуватися, як раз через мене оформлявся. Щось відразу якась невідоме світло між нами виникло.
Якось у нас так швидко закрутилося з Дмитром, а потім ми одружилися. Ну а що – у мене своя квартира, а він за орендовану маленьку квартиру великі гроші платив.
Я знала, що Дмитро поїхав від родини, коли розлучився зі своєю дружиною, занадто недобре було там залишатися: він дізнався про її зради і не знав, що людям у їх місті відповідати, коли вони запитували його, що сталося з їх сім’єю.
Є у Дмитра дочка семи років, єдине, що його засмучує в цій історії. Але я не впевнена, що це його дочка – щось на нього зовсім не схожа, як на мене, судячи з усіх фото, адже я ніколи не бачила її. А якщо врахувати ще поведінку колишньої дружини і її походеньки, то все дуже сумнівно.
Але зате він упевнений, що це його дитина, тому й я нічого не кажу, не хочу зайвий раз засмучувати чоловіка.
Все б нічого, особливо, перші пів року нашого життя були щасливими. Аліменти чоловік на дитину платить, правда я розумію, що це невелика сума, але й для нас вона немала, адже зарплата в Дмитра теж не дуже висока. Хоча й не дуже мала для невеликого міста також. Не розбагатієш, звичайно, але на основне для дитини, думаю, вистачить. Тим більше колишня дружина Дмитра стала з кимось зустрічатися, краще одягається, часто відпочивати їздить, значить гроші у неї є.
Та згодом перша дружина чоловіка часто стала скаржитися, що їй того всього мало. Мовляв, на їжу ще куди не йшло, але одягатися треба, в школу гроші і так далі.
Гаразд, раз переслали їм ми велику суму, нехай одягне дитину, але на цьому все. Куди там! Чим більше даєш, тим більше вона просить і постійно скаржиться, все одно.
Якось сказала, що збиралася приїхати в наше місто, піти до чоловікового начальника, дізнатися – що це там у нього така зарплата мала? Так і дзвонила ж керівництву!
Ті їй сказали: “Жінко, які проблеми можуть бути у нас? Ваш колишній чоловік офіційно оформлений, податки платить, вам відраховує відповідну суму. Будьте скромніші в своїх бажаннях!”
Але вона не заспокоїлася, така здивована цією відповіддю була. Мабуть дитина заважає їй, і гроші на неї, виявляється, треба витрачати, тому заявила недавно Дмитрові: “Забирай дитину нашу трохи до себе. Вона сумує без тебе, і ти розщедрися зі свого конверта трохи для неї. Мені не прогодувати дитину за ті копійки, які ти даєш. Признач день, я її вам привезу з усіма паперами і час для цього знайду”.
І це рідна мати так каже? Чоловік мені сказав, а я аж розсміялася – як взагалі таке можна говорити? Але чоловік відразу посмутнів – шкодує дитину свою, каже, що навіть якось не по-людськи навіть говорити таке.
Але це чужа зовсім дитина для мене. Я не знаю, як я впораюся, якщо чоловік захоче таки забрати її. А скоро донька Дмитра підлітком стане, як я з нею спільну мову знайду? Хоч у мене і двокімнатна квартира, але це для залу та спальні, я не збираюся дитячу ніде влаштовувати. Та хіба я маю це робити, якщо в неї рідна мати є?
Так, прогодувати ми можемо, на елементарне вистачить нам грошей, але не хочу я зовсім чужу людину в будинок до себе брати. Це ж не на день-два, чи тиждень, чи місяць, це ж назавжди!
Звісно, знаю, що зараз мене не всі зрозуміють, засуджувати будуть: так як ти можеш, це ж маленька, рідна дитина твого коханого чоловіка, ти станеш їй матір’ю, раз своїх немає і буде щастя тобі!
Але дуже легко таке радити, не опинившись в такій ситуації. А я ночі не сплю – як представлю, що все шкереберть піде. І з чоловіком розлучитися боюся – щиро кохаю я його.
Можливо, грошей їй вже більше пересилати? Але вона постійно все більше та більше хоче, ми самі скоро не матимемо за що їжу купити, якщо так піде і далі. Порадьте що-небудь мені, будь ласка! Як мені вірно зробити?
Фото ілюстративне.
