Коли моя донька виходила заміж, вже чекала дитину, вона з Іваном до того зустрічалися рік. Про сватів я знала майже все вже на той час.

Батьки Івана люди небідні, він у них єдиний син, обоє мають хорошу роботу, отримують добрий дохід. У них є дві квартири – в одній вони живуть, а іншу здають в оренду.

Коли зіграли весілля, постало питання де житиме молода сім’я.

Я постійно сподівалася, що свати віддадуть синові свою квартиру, та донька моя Світлана дуже розчарувала мене. Вона сказала, що вони з чоловіком планують брати кредит, щоб купити собі квартиру, але вони порадилися з фахівцями і ті порадили їм краще брати квартиру в будинку на стадії будівництва, та буде дешевше. А тим часом вони планують в гуртожитку взяти в оренду квартиру, адже грошей багато не мають.

Я послухала дитину і засмутилася, адже розумію, що для них це буде дуже важко, у них дитя скоро буде, а їм ще й кредит і оренда. Ну як так?

І тоді я вирішила сама подзвонити свасі. Кажу – ви б, свахо, свою другу квартиру, яку здаєте в оренду нашим дітям віддали б, нехай би вони тимчасово пожили там, поки будуть платити кредит. А коли їх квартира побудується, вони з’їдуть, а ви й далі матимете гроші за оренду.

Сваха розгнівалася, мовляв син вже дорослий, нехай сам дбає про свою сім’ю, раз вже зібрався одружитися, а вони зі сватом хочуть пожити для себе, тому моя порада недоречна, вони самі в усьому розберуться.

Я засмутилася, пошкодувала дітей і запросила їх жити до себе, в свою двокімнатну квартиру.

Незабаром з’явилася онучка і мені додалося роботи. Зять працював з ранку до ночі, щоб виплатити кредит, я і собі стала шукати підробітки, бо комунальних стало більше, і продукти купувала для всіх.

Спочатку діти були вдячні, задоволені усім, а потім якось змінилося все. Зять постійно втомлений з роботи приходить без настрою, все не подобається йому, донька мені дорікає, що не так зготувала, не так до дитини підійшла, не так сказала, не те купила, адже іграшки малим дітям тільки якісні потрібно купувати, а, відповідно, дорогі.

Я так втомилася за цей час, що діти у мене живуть, що передати важко. А головне, що діти перестали цінувати мою турботу та доброту, зате свати для них добрі, з повагою говорять до них, коли в гості йдуть, обов’язково щось їм купують, щоб з порожніми руками не йти, адже вони в гостях, а мені і печиво ніхто до чаю ніколи не купить, бо в мене вони вдома, звикли, що все купувати маю я.

Звісно, я не можу їм цього сказати, бо образяться, але дуже шкодую, що запросила дітей до себе. Таки сваха була права, живе собі добре, немає турбот і проблем, а я сама собі знайшла турботи на старості років.

А що тепер зробиш? Хіба щось зможу змінити? Лише ворогом буду для власних дітей.

Фото ілюстративне.