Коли моя рідна єдина дочка повідомила, що виходить заміж, я дуже зраділа. Але коли я дізналася, що в нареченого є донька, якій вже вісім років, мені не до радості стало. Я навіть не стала запитувати, де мама дитини. Адже моя Надія вже сама все вирішила для себе.

Я часто запитувала в неї тоді, чому вона не порадилася зі мною, а вона тільки усміхається. Потім запитала, мовляв, а навіщо? Мені прикро чути такі запитання. Я мама, і можу допомогти в виборі, порадити щось. а не заміж за чоловіка, в якого вже є дитина. Вона не знає, як непросто приходиться спілкуватися з чужими дітьми.

Тоді донька якраз збиралася до мене привести майбутнього зятя, щоб ми познайомилися. Я тоді й подумала, поговорю з тим Михайлом і скажу йому, що, якщо він хоче одружитися з моєю Надією, то нехай донечка його залишиться жити з мамою, так буде правильно, нехай обирає.

Коли Михайло прийшов, я не відразу знайшлася що сказати. Видно що він людина розумна, тактична. Він прийшов разом зі своєю дочкою. Дівчинка соромилася, сиділа тихо. На питання відповідала тільки “так” або “ні”. Коли Надія повела її гратися в іншу кімнату, я запитала де мама Марійки. Михайло сказав, що її не стало давно. Вона занедужала. З донечкою удвох живуть вони вже чотири роки. Рідних у нього немає. А мама дружини відмовляється допомагати їм.

Сказав, що має до Надії щирі почуття. З Марійкою Михайло мене познайомив відразу. Надійка дуже добре з нею спілкується. Я, та – котра ще декілька годин тому так не хотіла, щоб Надія виходила заміж і виховувала чужу дитину, наразі сиділа і спокійно слухала його розповідь. Він взяв своєю харизмою. Вечір був чудовий. Коли дочка провела Михайла з дівчинкою до дверей, я погодилася що з таким чоловіком можна розпочинати сімейне життя. Навіть якщо він має дочку.

Мої подруги, коли дізналися що я погодилася, дивувалися мені і казали, що я помиляюся. Що я не бажаю щастя своїй рідній єдиній дочці, і рада що вона йде. І чому я враз поміняла свої погляди? Що я можу їм сказати? Що життя таке незвідане. Що я відчула просто материнським серцем, що з цим чоловіком моя дочка буде щаслива? Хіба це можна пояснити словами? Хіба вони зрозуміють мене?

Минуло чимало років. Марійка давно виросла, працює в татовій фірмі. Надійка моя виховує двох синів, які невдовзі закінчують школу. Я не виділяю дітей, для мене Марійка стала рідною внучкою. І коли запитують, як ти звикала до чужої дитини? Я відповідаю, що в сім’ї моєї доньки чужих для мене онуків немає, всі рідні, усі мої. Марійка дуже часто приїздить до мене. Ми любимо вечорами сидіти на кухні разом, пити чай, і розмовляти, розмовляти. Я не почуваюся одинокою. Мої внуки завжди поруч зі мною, а ще відчуваю, що мене дуже люблять мої діти: Надія та Михайло.

Фото ілюстративне.