fbpx
Життєві історії
Коли чоловік пішов від мене, я знала напевно одне: назад його не прийму. Задумала план, полягав він у тому, що коли ми знову побачимося з Вадимом, він пошкодує, що колись кинув нас з донечкою. Одного разу ми з донькою виходили з кафе і прямували до машини. Раптом чоловічий голос гукнув мене. Обернувшись, я ледве впізнала Вадима. Виглядав він в цілому так собі. А от мій зовнішній вигляд явно вразив мого колишнього чоловіка

Коли чоловік пішов з сім’ї, нашій доньці виповнилося два рочки. Йому набридли іграшки по всьому будинку, дитячі капризи, мої претензії і прохання допомогти з дитиною. Ну і, звичайно, мій зовнішній вигляд вже не так приваблював Вадима, як раніше. Ще б. Тоді у мене був вільний час, в декреті ж його немає. Сказав би спасибі, що я встигала зачесатися перед його приходом.

Ось чоловік і кинувся туди, де менше проблем і де набагато тихіше. Говорив, що роботи валом, доведеться затриматися. А сам ходив «наліво». Я ще дивувалася, що це чоловік ситим додому приходить.

А він, між іншим, любив добре поїсти. Вішав мені локшину на вуха, а я вірила. Говорив, що отримує одну зарплату, а за фактом мав набагато більше. Ну а як же, ту жінку, до якої він ходив, потрібно було теж забезпечувати. Чи потрібен він їй без грошей – питання риторичне…

Я залишилася з донечкою на руках. Не знала, як жити далі. Я любила чоловіка. Не розуміла, як він міг так вчинити зі мною і з нашою маленькою донечкою.

На щастя, мені подзвонили з дитячого садка. Повідомили, що дитину зарахували в групу. Пощастило, адже тепер у мене з’явилася можливість вийти на роботу. Там легше відволіктися від своїх думок. Та й грошей заробити. Я сильно схудла в той період. Мені було прикро за себе і за свою дитину. Її тато проміняв нас на якусь малознайому жінку.

Одне я знала напевно: назад його не прийму. Задумала план, полягав він у тому, що через певний час, коли ми знову побачимося з Вадимом, він пошкодує, що колись кинув нас. З цього моменту я повинна стати сильнішою, мудрішою і хитрішою. Стати іншою. Кращою. Спершу ламала голову як поправити матеріальний стан. Намагалася знайти ідеї в інтернеті, але нічого путнього не траплялося. При розлученні Вадим запросив свою частину від квартири.

Довелося продати житло і перебратися в нове, менше. Але може це й на краще, адже на старому місці все нагадувало про чоловіка. Зосередитися на ділі не виходило. У купленій квартирі був потрібний ремонт. Я обривала шпалери. Дочка виявила бажання допомогти мені. Вона з неприхованим захопленням зривала папір зі стін. Ми включили музику, пританцьовували і сміялися. Після розлучення це був перший позивний день.

Я так захопилася облаштування гніздечка, що навіть вивчила спеціальну комп’ютерну програму для дизайнерів і заглибилася в читання літератури на цю тему. Я отримувала кайф від походів по будівельних магазинах, від переглядів журналів зі стильними ідеями. Здавалося, я знайшла себе… Вирішила вступити на курси дизайну інтер’єрів.

Три роки знадобилося, щоб отримати диплом. Паралельно займалася проектами моїх знайомих і родичів. Набиралася досвіду на практиці. І не помилилася з напрямком. Я влилася в дизайнерську хвилю. Хоча багато хто відмовляв, стверджуючи, що і без мене вистачає подібних фахівців.

Минуло ще близько десяти років, і я вже володіла власною фірмою, що займається дизайнерськими проектами. Працювала як бджілка, але зусилля мої були винагороджені. У вільний від роботи час я відвідувала фітнес клуб, зустрічалася з подругами, яких було небагато. Гроші були, і я не відмовляла собі в шопінгу. То туфлі собі нові куплю, то сукню.

Ми з донечкою придбали велику трикімнатну квартиру. У мене був новий автомобіль. Дочка виросла справжньою красунею і розумницею. З нею ми були, немов подружки. З батьком вона не спілкувалася, але кілька разів запитувала, яка він людина. А я і не знала, що відповісти… Одного разу ми з донькою виходили з кафе і прямували до машини. Раптом чоловічий голос гукнув мене. Обернувшись, я ледве впізнала Вадима. Виглядав він як сільський тракторист: неголений, погладшав, та й в цілому так собі.

А от мій зовнішній вигляд явно вразив мого колишнього чоловіка. Було зрозуміло, що я не бідую. Він глянув на доньку, привітався. Запитав як ми. А потім стояв і дивився на нас.

З тією жінкою Вадим розійшовся, вона знайшла собі іншого. Чого і треба було очікувати, не дарма кажуть: життя – бумеранг. Я поспішила попрощатися, а Вадим з посмішкою попросив у мене номер телефону.

Але я відмахнулася. Про що мені з ним розмовляти і взагалі звідки після стількох років з’явилося бажання спілкуватися, варто тільки здогадуватися. Сталося те, чого я так хотіла після зради чоловіка. Він, звичайно, пошкодував, що кинув нас. Однак до цього чоловіка у мене більше немає образи. Лише жалість.

Фото ілюстративне – shutterstock.

You cannot copy content of this page