Він просто вмовив нас на великий кредит на квартиру, а потім просто залишив своїх батьків, уявляєш? – поскаржилася мені знайома 58-річна Антоніна на свого єдиного сина. – У квартирі тій потім жити не став. А ми з чоловіком платити будемо тепер цей кредит ще дуже багато років. Мені ця квартира не потрібна зовсім. Ми ж для сина свого єдиного старалися. Я ж вже немолода!

Синові Антоніни, Олегові, 29 років, а майже два роки тому він одружився, і в якості весільного подарунка мама й тато піднесли йому ключі від хорошої квартири.

Квартиру батько взяв в кредит перед самим весіллям Олега, оформивши її, відповідно, на себе, оскільки платити той кредит мали намір самі з Антоніною.

– По-іншому оформити нерухомість у нас не виходило. Так було простіше і швидше і для сина вийшов гарний та несподіваний сюрприз, – пояснює Антоніна.

У підсумку Олег з дружиною пожили в цій квартирі трохи більше року та з’їхали звідти. Батьки, за словами сина, просто-таки втомили їх з дружиною своїми постійними докорами: ось, мовляв, ми вам таку хорошу квартиру купили, на останні гроші свої, кредит за неї платимо, а ви – не телефонуєте нам щодня, не радитесь, не питаєте дозволу, не ставите до відома, що ви там робите. Список нескінченний тих докорів годі й згадати.

У Антоніни були ключі від квартири, вона постійно “приходила в гості”, а потім вимовляла невістці за немитий посуд, брудний унітаз та порожній холодильник.

Мати не розуміла, чому невістка не старається так. як вона. Ця квартира дісталася їм даром, а вона не цінує її.

– Та нічого, не турбуйся ти вже так, не пропаде ця ваша квартира! – втішають Антоніну родичі. – Здай її в оренду, виплачуй цей кредит за неї. А вже на старості ще буде вас годувати ця нерухомість, про яку ти зараз так шкодуєш і плачешся.

Антоніна тепер відчуває себе ображеною на свою єдину дитину. Олег ще тоді повернув свій комплект ключів від подарованої квартири зі словами – хороші батьки допоможуть мовчки, і не будуть за це роками вимовляти все та докоряти щодня за те, що зробили добро.

– А я, мабуть, погана мати у тебе! – ледь не плаче Антоніна. – Я ж, як краще хотіла для свого синочка. Ми все останнє готові віддати тобі, аби ви лиш вдячні були нам за це з дружиною.

Минуло вже багато часу, а ні син, ні невістка і знатися з батьками не хочуть. Кажуть, що на старості їм теж допомоги від них не бачити, як і підтримки.

Тут важко розібратися в цій ситуації, адже батьки дійсно хотіли добра і старалися для сина. Але чи правильно докоряти постійно цією квартирою? А діти хіба праві, коли зовсім відвернулися від батьків на старості років?

Фото ілюстративне.