fbpx
Життєві історії
Кілька разів на місяць чоловік бере у батька машину і призводить до хати товари тривалого зберігання. В нашому селищі є супермаркет – маленький, правда, і не дуже дешевий, до того ж асортимент там скромний. Тому інколи я прошу допомоги у родичів

Мати власний будинок було нашою мрією з самого початку. Два роки тому ми купили невеликий будиночок за містом, до обласного центру 30 кілометрів. Я поки не працюю, бо сиджу в декреті. Селище у нас невелике, але тихе і спокійне. Нам з дитиною тут дуже добре, єдине, що не все тут в місцевих магазинах продається і якщо щось треба, то доводиться просити родичів чоловіка, щоб вони привезли.

Моєму чоловікові дуже не подобається те, що я нагружаю його родичів дорученнями. Свекри живуть в обласному центрі. Віктор теж там працює. Машини у нас поки немає, всі сили були кинуті на покупку і облаштування будинку. Транспортна розв’язка у нас непогана, тому Віктор без проблем кожен день добирається на роботу.

Кілька разів на місяць чоловік бере у батька машину і призводить до хати товари тривалого зберігання – крупи, олію, борошно, побутову хімію, підгузники для дитини.

В нашому селищі є супермаркет – маленький, правда, і не дуже дешевий, до того ж асортимент там скромний. Тому я змушена постійно просити допомоги у родичів. Найчастіше у свекрів, адже у них є машина.

Свекор завжди без проблем погоджується приїхати. Часу у нього багато, він на пенсії, нічим особливо не зайнятий, їздить на хорошій машині, і побачити онука зайвий раз йому навіть приємно. Він завжди сам каже – якщо щось треба, обов’язково мені телефонуй, я приїду. І приїжджає на перше прохання, ніколи не відмовляє.

Можна, звичайно, замовляти і кур’єрську доставку, але доставка сюди дуже недешева. Чоловікові ж це постійне смикання його рідні дуже не подобається. Він упевнений, що батькам складно і клопітно, але відмовити невістці, яка одна сидить в селищі з дитиною, вони не можуть. Роблять вигляд, звичайно, що їм зовсім не важко і навіть приємно, як культурні та виховані люди. Але насправді це і час, і бензин, і зусилля.

Справедливості заради треба сказати, що замовляю я дійсно багато і часто. Дитячі іграшки, книги, речі, ​​доставка косметики, ліків з інтернет-аптек, одягу.

Ну а що робити, якщо живемо ми в селищі, де купити щось складно? Чоловік вважає, що я з дитиною сама маю їздити в магазин, якщо щось вже дійсно прямо таки необхідно, а без більшості речей можна запросто обійтися.

Постійно мені повторює, мовляв, батьків більше не чіпай, а якщо не справляєшся, телефонуй своїм батькам, хай вони тобі пластикову баночку з міста везуть! Але моя мама, коли їде в гості, і так завжди запитує, що привезти, я їй цілий список диктую, і вона везе без зайвих слів, причому їде вона не власним авто, а рейсовим автобусом.

Доставка продуктів і речей справді стала для нашої сім’ї проблемою, яку я не знаю, як вирішити. Не хочеться непорозумінь в родині, але і треба щось робити. Не розумію, чому чоловік так проти, щоб я зверталася з проханнями до його батьків.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page