fbpx
Життєві історії
Іван сидів біля воріт, діти бігали по подвір’ю, а баба Тамара спала на лаві. Зима відступила, прийшла тепла весна. Ось і сорок день відбули, як дружини не стало. Лише тепер Іван зрозумів, як йому пощастило тоді з Оленою, але її не повернути

Олена ще з дівоцтва свого закохалася у Івана. Бігала слідом за ним, на всіх дівчат, з ким розмовляв, косо поглядала. Завжди мріяла вийти заміж за нього.

От тільки зовсім несолодко їй прийшлося після одруження. Не шкодував її Іван та й доброго слова від нього не діждешся. Одна відрада була у її житті – двійко хороших діточок. Тимофій та Міланка росли красивими і розумними дітьми. Маму любили, радували і шкодували. В усьому їй допомагали, щоб тато менше докоряв. Тільки ось сама Марія останнім часом почала духом занепадати.

Олена вранці не могла піднятися з ліжка, щось недобре було. Та треба було вставати наварити їсти для дітей та чоловіка та прибрати у господі. Іван в усьому любить порядок, тому треба було поспішати. Олена з любов’ю поглянула на дітей, які ще солодко спали у своїх ліжечках і тут же спохватилася, згадавши про Івана. Чоловік мав важкий характер. Колись він покликав заміж одну дівчину, вони готувалися до весілля, а потім вона знайшла іншого і вийшла заміж за нього. Іван розчарувався, образився і на зло всім покликав заміж Олену, яка все життя мріяла про це.

Він знав, що у неї до нього щирі почуття. Дівчина була красивою і вправною господинею. Її батьки були не бідними, тож і придане за неї отримає хороше. Чоловіком він був роботящим, тож сім’я Олени із радістю прийняли сватів. Повесні зіграли весілля. Все село гуляло три дні, стільки ж і тривало щастя нареченої.

Чоловік виявився недобрим. Ніколи не цінував працю дружини, хоча вона в усьому тримала лад, докоряв за будь-яку дрібницю. Єдиною розрадою жінки стало двійко неймовірних діточок. Бог обдарував жінку двійнею.

Згодом Олена з кожним днем починала слабшати. Не вистачало їй сил, а згодом і таки добре занедужала. Іван незадоволено дивився на все і говорив, що дружина розлінилася і не виконує, як слід, домашньої роботи. Але потім переконався, що не добре їй. Покликав у місто за фахівцем і якась тривога оселилася в душі. Фахівець повідомив невтішні новини і сказав готуватися до не найкращого.

Олена попрохала покликати місцеву бабу Тамару. Прийшла старенька жінка дуже швидко до їх подвір’я. Вона була некрасива, про неї не дуже добре говорили в селі. Ніколи не була одруженою і власних дітей не мала. Єдине, що було у неї – це дар щось шепотіти.

Сіла баба Тамара тихенько біля ліжка, де лежала Олена і мовчить. Лише ховає свої вологі очі, бо розуміє, що нічим не зможе допомогти цій молодій жінці.

– Бабо, Тамаро, не сумуйте! Я відчуваю, що недовго ще залишилося. Єдине про що хочу вас попросити – пригляньте за моїми діточками. Важко буде їм без матері. Важко буде їм на цьому світі жити. Іване, дозволь бабі Тамарі дітей наших виховувати!

Іван був зовсім проти старої у своїй хаті, але заради бажання дружини згодився. Дітям потрібна буде жіноча турбота та порада. А він не знав любові, тож і не міг їм цього дати.

– Хай буде по-твоєму, Олено, якщо баба Тамара згідна.

Не бачив Іван як недобре дивилася на нього дивилася старенька, адже вона знала не без його допомоги молода жінка зараз така.

Олена зими не дочекалася. Через сорок днів смуток потроху почав розвіюватися, але діти сумували за мамою. Баба Тамара дану обіцянку виконала і кожного дня приходила на допомогу Іванові, але хатньої роботи не робила, лише дітей гляділа.

Іван був незадоволений, що йому доводиться більше працювати, часто й дітям докоряв, що не допомагають, але бабуся Тамара завжди знаходила потрібні слова, щоб Івана поставити на місце. Іван завжди трохи з недовірою та пересторогою ставився до неї, тому старався більше мовчати, мало з ким тоді розмовляв.

Знав чоловік добре бабу Тамару, адже чув, що про неї у селі говорили. Відтоді трохи добріший до дітей зробився. Перестав докоряти їм постійно, сина почав навчати гончарного ремесла, а доньці допомагати по господарству. І погляд його ласкавішим став. Діти вже з радістю бігли до батька і все частіше почали тулитися до рідної людини.

Задумався чоловік над життям своїм і стало соромно йому за те, що так колись поводився із дружиною.

Іван винив щиро себе за те, що жодного разу не подякував і доброго слова не сказав своїй Оленці. А ще був вдячний бабі Тамарі за допомогу і за те, що того дня присоромила його.

Прийшла весна. Дерева почали пробуджуватися від зимового сну. Усе довкола цвіло і зеленіло. Тимофій та Мілана спритно бігали у садочку біля хати. Баба Тамара дрімала на лаві на теплому сонечку. Василь сидів на ослоні і думав про своє життя. Як йому пощастило з дружиною, і як шкода, що він зрозумів це надто пізно. Втратив своє щастя, а вороття назад немає.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page