Історія Ірини Арсентьєвої торкнулася сердець мільйонів українців. 45- річна мама 12-ти дітей лицем до лиця зіткнулася з діагнозом “рак молочної залози”. Її історія зцілення і шлях подолання хвороби – вражають.
Ні хвилини Ірина не втрачала віри і не опускала рук, натомість повторювала рідним: “Мені ще рано йти. Я ще не все зробила”. Про свої переживання жінка розповіла Ivona.
“Онкології я не чекала, все що завгодно, тільки не рак”
Завжди, коли перевірялася, знала, що у мене все буде добре, власне так воно і було. Але згодом виявилося, що не все так добре, як я сподівалася. Коли робила самоогляд молочної залози, то відчула ущільнення. Воно не викликало у мене занепокоєння, адже в той час, я ще зрідка годувала грудьми. Хоча певні сумніви викликав характер ущільнення і хворобливі відчуття – вони не були схожі на застій молока в грудях, або на набряк молочної залози. Тому я пішла на УЗД молочних залоз раніше, ніж планувала.
Після огляду лікар порадив поспостерігати за ущільненням і повторно прийти на огляд через 6 місяців. Коли я прийшла на огляд через півроку, реакція лікаря була зовсім іншою. Він сказав, що ущільнення йому не подобається і його потрібно видалити. За цей час воно змінило форму, перестало мене турбувати фізично, але не зникло. Лікар дав направлення на видалення. Однак, операція виявилася занадто дорогою для нашої сім’ї, і ми спільно прийняли рішення продовжувати спостереження, а паралельно збирати кошти на хірургічне втручання.
Це тяглося 3 місяці, адже пройти огляд у кожного лікаря з нашими чергами і графіком роботи лікарів – займає чимало часу. В кінці лікар-онколог дав мені направлення в Київський міський онкоцентр, при цьому сказавши, що за результатами обстежень онкології у мене немає, проте, щоб виключити її зовсім, варто піти в онкоцентр. Оскільки мені сказали, що онкології немає, я розслабилася.
Це був початок літа, діти, канікули – все закрутилося, і я, звичайно ж, своїм здоров’ям не займалася, перенесла все на серпень. Ось власне за ці два місяці щось трапилося, тому що коли я вже прийшла в серпні, то лікарі виявили онкологію. Цього я зовсім не очікувала. За цей час ущільнення не збільшилася, але змінився його характер, почалися виділення з соска і це мене насторожувало.
Я могла припустити все що завгодно, але ніяк не онкологію. І коли мені мамолог після огляду і біопсії в онкоцентрі сказала: “Ой, біда”, мені стало відверто страшно. Я не знала, що з цим робити, спробувала уточнити: чому біда, у мене рак? Вона мені написала висновок, де було щось написано на латині. Я спробувала ще раз з’ясувати: “Ви можете сказати мені діагноз?” Але вона сказала “йди – обстежуюйся”. Я з цим листком обійшла всіх фахівців: кардіолога, анестезіолога та інших лікарів, але ніхто мені нічого не сказав. Тоді вдома я зайшла в інтернет і зрозуміла, що у мене рак 2 В стадії. Це вибило мене остаточно, адже 2 В стадія це вже ближче до 3.
З цим папірцем я прийшла до чоловіка, він у мене спокійний, урівноважений і мудрий. Але навіть він був шокований звісткою. Потім ми поговорили про це з дітьми, всі запевняли мене, що це неможливо і все обійдеться. Спільно ми прийняли рішення пройти альтернативні обстеження. Проаналізували через інтернет онкоклініки з кращими відгуками, вибрали ще 3 серед них, і вирішили пройти огляд там. Національний інститут раку підтвердив діагноз. Пам’ятаю у мене був такий стан, ніби небо все в хмарах і немає просвіту.
По-перше, важко психологічно в самому онкоцентрі, а по-друге, саме усвідомлення того, що тебе чекає попереду дуже пригнічує. Пам’ятаю, тоді хтось із медпрацівників запитав: “Ну що, ви готові до боротьби?” Невже мене чекає якась боротьба, взагалі, що мене чекає попереду, чи впораюся я? Це дуже вибивало з колії. Крім того, фінансова складова – тобі дають список препаратів, йди купуй. А там список більш ніж на 2000 гривень – це тільки підготовка, потім окремо ліки. А якщо я не зможу купити все це за свій рахунок? Тоді мені лікар порадив звернутися до фондів, і це гнітило мене ще більше.
“Фінансова сторона пригнічує здоров’я і впливає на подальшу перспективу в лікуванні”
Ми пройшли діагностику в 4-х різних закладах, включаючи “Лісод” і “Клініку Спіженко”, і діагноз був скрізь однаковий – рак 2 В стадії. Тут я впритул підійшла до того, що необхідно шукати кошти. І до того ж потрібні вони всюди – і в державній, і в приватній лікарнях. Я не знала куди рухатися далі. Оскільки в нашій родині не було таких коштів. Початковий етап лікування забезпечили мої друзі, знайомі, допомагали усім світом, щоб я могла пройти правильну діагностику і щоб мені правильно призначили лікування. У лікуванні раку молочної залози надзвичайно важливо саме правильний діагноз і призначення лікування. Якщо дотримати ці дві умови, то онкологія лікується, це досить нормальний шлях, який головне пройти.
З діагностикою і призначенням лікування ми впоралися. Залишилося питання пошуку коштів. Мене дуже турбувала ця проблема, але слава Богу, вирішилась і вона, і не слід було було так про це хвилюватися, тому що хто шукає, той знаходить. Пам’ятаю, тоді Уріель (Уріель Штерн, засновник БФ Квітна) мені сказав: “Ваше завдання гарне самопочуття, посмішка, а про гроші взагалі не турбуйтеся”.
Насправді фінансова складова – це дуже важливо, це складний психологічний момент, який дуже пригнічує. У мене є приклад, мій однокласник. Він помер цього літа від раку. Здоровий активний хлопець, він опустив руки, саме від усвідомлення фінансового тягаря, який його очікував.
“Хімія – одне лікує, інше травмує”
Відверто, я дуже переживала за це. Повно міфів про те, що хімія одне лікує, а інше калічить. Я сподівалася, що в моєму випадку обійдеться оперативним втручанням. Але, коли я отримала висновок від консиліуму, а там стільки хіміотерапії і вона вся різна, я знову поникла. Мої діти мене підтримали. Розвіяли всі мої страхи і переживання.
Я боялася бути безсилою та недієздатною, слабкою, та ще й волосся все випаде. Тоді мене надихали мої дітки, на кожен мій страх у них була готова відповідь – справи по дому візьмемо на себе, будуть допомагати з іншими клопотами, а за волосся порадили взагалі не турбуватися, адже вони зможуть купити мені перуку. Це мене дуже підбадьорило. Мені залишалося тільки лікуватися.
“Червона футболка в знак солідарності”
На першу хімію ми поїхали з чоловіком. Хвилювалися обидва, і це було помітно. Лікарі намагалися жартувати і підбадьорити нас. Пам’ятаю, лікар сказав, щоб чоловік надів червону футболку в знак солідарності, адже мій перший препарат хіміотерапії був також червоного кольору. Це був токсичний медикамент, під час капання якого не можна було навіть поворухнутися, бо якщо він потрапляв за межі вени, то клітини відмирали миттєво. Було страшно, але я впоралася. Поруч був чоловік.
“Зверніть думки в позитивне русло”
Мене засмучували думки про погане самопочуття після хіміотерапії. Між хіміотерапіями також потрібно проводити підтримуючу терапію серця та інших органів. Щоб впоратися зі страхами, я зверталася до різних психологічних статей, а також спілкувалася з психологами. Вони говорили, що не слід акцентуватися на поганому, якщо ти вже зустрівся з випробуванням, направляй думки в позитивне русло: “Все, що я приймаю мені на користь, ця хімія впливає тільки на погане, хороше вона не зачіпає”.
І знаєте, мені допомогло. У мене не було явних побічних дій, як зазвичай буває. Я могла собі навіть дозволити фізичне навантаження, не лежала вдома знесиленою. Це давало мені надію. Наступний цикл препаратів був теж токсичним. Я не дуже добре його переносила, але, тим не менш, досить добре справлялася з ним. Навіть, певні препарати з підтримуючою дією, мені скасували. На кожну хімію я приходила з кимось із рідних, вони мені дуже допомагали морально і підтримували.
Через півроку закінчилася інтенсивна хіміотерапія, і залишилося тільки пройти підтримуючу. Тут вже видихнула з полегшенням – я все ж змогла. Пам’ятаю цей шлях з самого початку. Мені дуже допомогли психологи. Вони налаштовують на позитивний лад, все що не робиться – на краще, все, що дається – треба пройти. Якщо стоїш на цій платформі, у тебе все виходить. Якщо навіть тобі погано зараз, то потім ти будеш відчувати себе краще. Сама б – без дітей, без чоловіка, без фахівців – я б не впоралася.
Читайте також: ЧОМУ Я НАВЧИВСЯ, СТАВШИ МІЛЬЙОНЕРОМ В 27 РОКІВ
