Ірина все життя дбала про інших, забуваючи про себе. Вона все життя працювала вихователькою у дитячому садку. Коли вийшла на пенсію, все одно підробляла, адже зайвих грошей не буває.

Вона няньчила чужих дітей, готувала їх в школу, займалася репетиторством, бо її маленької пенсії особливо ні на що не вистачало, а такий додатковий дохід доволі непогано її виручав.

Ірині цих грошей вистачало б з лишком, але вона вважала своїм обов’язком допомагати сину і його сім’ї.

Олег, як лише одружився, то привів невістку додому, навіть не питаючи, чи погоджується на це мама.

Ірина не мала нічого проти, навпаки, раділа, що буде не одна. Вона так боялася самотності, що вважала за краще тягнути сім’ю сина на собі, аби лише вони жили разом з нею.

Оренду житла сам Олег би не потягнув, тому він з радістю користувався послугами мами, якій шкода було гнати сина на знімання, от і терпіла. Вона сама займалася прибиранням, приготуванням, пранням, ще й онучку няньчила, коли та народилася. Думала Ірина про всіх, окрім себе.

Біля такої доброї свекрухи невістка теж неабияк розслабилася. А й справді – для чого напружуватися, якщо мама чоловіка справиться з усім?

Наталя вирішила вийти на роботу швидше, бо свекруха погодилася сидіти з дитиною.

Ірина нічого не мала проти, адже все життя вона пропрацювала в садочку з дітьми, проте, не розуміла вона тоді, на що добровільно підписалася.

У такому віці цілодобово няньчити однорічну онучку виявилося складним завданням. Ірина просто не витримувала такого ритму – тому у неї почалися проблеми із здоров’ям. Часу на відпочинок у неї не було, від слова зовсім.

Довелося забути про всі свої мрії і плани. Колись Ірина мріяла спортом займатися, подорожувати, мови вчити. Та зараз їй було просто не до цього – коли думати про себе, якщо сісти за весь день не може?

Навіть на вихідні не виходило відпочити, адже діти хотіли провести час удвох. Вони то в кіно, то до друзів, а внучку залишали з бабусею.

Ірина якщо і бурчала, то собі під ніс, але ніколи не відмовляла у своїх послугах.

Настав момент, і Ірина зрозуміла, що більше так жити не може. Син з невісткою так за всі ці роки і не назбирали на власне житло, хоча вдавали, що наполегливо працюють над цим питанням.

Але Ірина таємно від сина складала собі гроші, за які зробила ремонт в своєму спадковому будинку в селі, після чого переїхала в нього.

– Живіть тут. Я втомилася. Мені здається, я вам допомогла і зі своєю місією впоралася, — сказала вона дітям на прощання.

– От і добре, мамо. Будете садити город, вирощувати овочі, і потім продавати їх на ринку, а грошима знову нам допомагатимете, адже ми без Вас не впораємося.

Ірина уважно вислухала невістку, і вперше в житті сказала їм “ні”. А ті взяли та образилися. Зрадницею назвали, бо вона кинула їх самих. Вони тепер зовсім із нею не спілкуються. Тільки онука іноді навідується, та й то не з добрих спонукань – аби гроші в бабусі виманити.

А невістка готова рвати та метати. Не звикла вона бути господинею в будинку та мамою, тепер їй доведеться всі домашні та материнські обов’язки виконувати.

Часом Ірина сумує одна, відчуває себе нікому не потрібною… Вона все життя дітям присвятила, а коли один раз відмовилася допомагати, вони від неї відмовилися…

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.