Мій чоловік не єдиний син у своїх батьків, у нього є ще молодша сестра. Але зовиця довший час жила в столиці, тому ми про неї нічого і не чули.

Коли ми одружилися, у мене з мамою чоловіка склалися дуже навіть непогані стосунки. Жили ми відразу окремо, але свекруха часто до нас заходила. Особливо зачастила вона до нас тоді, коли у нас народилася дитина. Вона навіть на пенсію вийшла завчасно, щоб мені допомагати.

Вона часто приходила до нас і няньчився з малюком. Я могла спокійно зайнятися домашніми справами, відпочити чи сходити за покупками. Декрет мені давався легко. Я не відчувала втоми та вигоряння завдяки чоловіковій мамі.

Я зважилася на другу дитину взагалі без сумнівів. Я навіть не сумнівалася, що можу розраховувати на допомогу свекрухи.

Однак після народження другого сина вона сказала:

– Щось зовсім він не в нашу породу… Старший наш, а цей… Не зрозуміло…

Мені було дуже неприємно це чути, адже мова йшла про мою дитину. Мені здається, що не має ніякого значення, на кого схожий син, адже двох своїх дітей я люблю однаково.

– Як можна таке про дитину говорити? Це теж ваш рідний онук, навіть якщо він більше схожий на мене! – відповіла я.

– На тебе схожий, ти ним і займайся. На мою допомогу цього разу не розраховуй, нехай твоя мама допомагає.

Моя мама живе в іншому місті, тож приїхати до мене не змогла. Але мені пощастило, що чоловік у мене добрий, він і вдома допоможе, і з дітьми.

А потім, в наше місто повернулася зовиця. У неї щось не ладналося з чоловіком, і вони розлучились. Сестра мого чоловіка повернулася разом з своєю дитиною до мами, і стали всі разом жити в двокімнатній квартирі свекрухи.

Оскільки мама мого чоловіка не працює, вона пішла з роботи ще коли у нас перша дитина народилася, то зараз їм просто нема за що жити, адже зовиця теж не працює, а живе за невеликі грошові подачки свого колишнього чоловіка.

І знаєте, що придумала моя свекруха? Вона вирішила, що тепер мій чоловік має їх всіх забезпечувати!

Я б про це так нічого б і не дізналася, якби ми днями не пішли до свекрухи в гості, у неї був день народження напередодні.

Я спекла торт, ми купили квіти, і в конверт поставили тисячу гривень – я була впевнена, що цього вистачить, але в кінці вечора на мене чекав сюрприз.

Коли ми вже йшли додому, я з дітьми вийшла першою з квартири свекрухи, а чоловік ще залишився взуватися. Біля ліфта я згадала, що забула парасолю, і повернулася до дверей, щоб її забрати. Коли я легенько прочинила двері, то мимоволі побачила, як чоловік мій дає свекрусі 5 тисяч гривень.

Я відразу підвищеним тоном запитала їх обох, що все це означає. І прямо сказала, що мені не подобається те, що чоловік утримує за наші гроші своїх родичок, адже у нас двоє дітей.

– А це не твоя справа! – теж підвищеним тоном відповіла мені свекруха.

Чоловік тут же став на сторону своєї матері.

Слово за слово, і ми всі пересварилися. Звичайно, діти наші розплакалися, і я теж слідом за ними.

Мені було прикро з двох причин: по-перше – через гроші, і по-друге – тому, що чоловік не тільки не підтримав мене, а ще й образився. Бачте, я погано вчинила по відношенню до його матері, а вона нам в свій час дітей вибавила!

І як мені бути? У чому я винна, не зрозумію? Невже треба було просто заплющити очі?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.