fbpx
Діаспора
Іноземця там спробують обдурити, і не раз: українка про життя у Індії

Іноземця там спробують обдурити, і не раз. Але якщо запросять у гості, спати покладуть у єдиній кімнаті. А самі ляжуть на кухні, усією сім’єю.

Подорожувати Індією? Самій? Та ще й жінці? Киянка, засновниця бренду жіночого вбрання ODA Ольга Каретникова-Котягіна (на фото) не побоялася залишити в Україні успішну роботу, купити квиток на літак в Мумбаї в один бік та відкрити для себе новий світ, сповнений пригод та небезпек. Своїми подорожніми нотатками Ольга вирішила поділитися з читачами “ВЗ”.

Мумбаї — найбільше місто в Індії, фінансовий центр країни з населенням понад 22 млн. осіб. Українцям більш відоме за старою британською назвою Бомбей. Саме тут Боллівуд (індійський аналог Голлівуду) продукує свої численні співочі фільми, за якими формуємо уявлення про Індію.

«Мумбаї — це індійський Нью-Йорк», — зауважив таксист, який віз мене повз численні будинки, вкриті від постійної вологи в повітрі пліснявою. Якби мені треба було описати Мумбаї кількома словами, то це би звучало так: “Безкінечний рух, переповнені загазовані дороги, відсутність хоч якихось правил дорожнього руху, жебраки, що налітають на твоє таксі на кожній зупинці, та гучна індійська музика”. Водії таксі її завжди вмикають. Ця музика лунає звідусіль, від неї не сховатися. За місяць життя в Індії звикла не лише до музики, а й до шуму, який не стихає навіть глибокої ночі. За чотири — вивчила кілька слів мови хінді, навчилася голосно кричати «поліція», торгуватися з піною на губах та при кожній спробі мене обдурити казати: «Слухай, я вже тут майже півроку! Все знаю, тому можеш не розказувати мені казки».

У перший день мого перебування у Мумбаї попросила таксиста, щоб завіз у готель, адресу якого показала на телефоні. Водій поспішив мене засмутити — у готелі сталася пожежа, рух перекрито, тому селитися треба деінде. Запропонував відвезти мене у готель, власником якого є його друг. Звісно, умови там вигідні, та й ціни хороші. Готель виявився мотелем. Довелося підперти двері стільцем та спати, не знімаючи одягу. Однак тоді це здавалося неймовірним щастям – зустріти водія, який у надзвичайній ситуації, вночі, в Індії допоміг мені з житлом. Через день, прогулюючись містом, натрапила на свій завчасно заброньований готель. Про пожежу там ніхто не чув. Отож перше правило, яке варто вивчити в Індії, – перевіряйте все, що скажуть вам місцеві. Коли приїхала в Індію вдруге разом з чоловіком, потрапили у схожу халепу. На вокзалі нас зустрів «працівник» залізниці Нью-Делі, який чергував біля каси. Він подивився на квитки, які придбали через Інтернет, похитав головою і повідомив, що наш поїзд скасували. Єдиний вихід — піти у туристичний центр та порадитися щодо подальших дій. У туристичному центрі нам проклали маршрут аж на 43 тис. рупій (приблизно на 20 тис. гривень), запевнивши, що дістатися в інший спосіб до Амрітсара неможливо. Ось тут і знадобилося добре знання Індії. По всій країні працює гаряча лінія, де вам підкажуть не лише час запізнення поїзда, а й платформу, на яку він прибуває. До слова, нашого поїзда до Амрітсара не відміняли, і він прибув вчасно… Люди живуть під мостами

Дхараві — це нетрі у Мумбаї, де на території площею два квадратні кілометри живе близько 1,5 млн. індійців. Більшість з них — даліти. Цим словом в Індії називають недоторканних, відповідно до кастового розподілу. Конституція забороняє кастову систему, але у реальному житті дискримінація продовжує існувати. Вперше опинившись у нетрях, не могла зрозуміти, як стільком людям без жодних законів, у жахливих умовах, у повній антисанітарії, вдалося влаштувати свій побут. Дхараві виживає з кількох причин. По-перше, завдяки кастовій традиції.

По-друге, тут функціонують десятки тисяч дрібних виробництв — гончарні, пекарні, швейні майстерні і майстерні обробки шкіри, цехи з переробки різних відходів, металів і пластику. Більшість людей, що працюють у надскладних умовах нетрів, там же і живе. Так забезпечується найдешевше виробництво мало не у всій Азії — руки місцевих дітей та дорослих дешевші, ніж завод.

Познайомившись з індійським офіціантом Діпаком у ресторані, я та пара голландців, з якими недовго подорожували разом, отримали запрошення на ночівлю та вечерю у родині хлопця. Діпак мешкав у Дхараві. Ми переглянулися та з острахом погодились. І це була одна з найкращих пригод в Індії, яку мені довелося пережити! Відчуття, наче потрапив до величезної комунальної квартири – всі одне одному рідні, друзі, давні знайомі. Подивитись на західних гостей, що наважились заночувати в Дхараві, зійшлися люди з усіх кутків нетрів. Нас частували, торкалися нашого одягу, фотографували, вчили місцевих звичаїв. Спати поклали на другому поверсі у єдиній кімнаті Діпакової сім’ї.

Самі ж господарі разом із дітьми (загалом — сім осіб) якимось дивом розмістилися на кухні. Повторювати свій експеримент не раджу нікому. Дахараві — одне з найнебезпечніших місць у Мумбаї. Своєму чоловіку Дхараві показала вже через благодійну організацію, яка проводить екскурсії за незначну плату. «Не так це вже й страшно. Місцями навіть чисто», — прокоментував він.

Під час другої мандрівки ми зауважили, що європейці та американці беруть з собою дітей. Пара зі США на моє запитання, навіщо приволокли дітей у нетрі, здивовано відповіли, що малим варто бачити різний світ та різні умови життя. Місцеві кажуть, що Дхараві – це місто у місті, де є свої церкви, собори, мечеті, храми, магазини, а значна частина жителів не виходить за його межі тижнями і навіть місяцями, тому що у цьому просто немає необхідності.

Ми з чоловіком жили у самому центрі Мумбаї, хоча тут важко визначити, що саме є центром для місцевих. Мешкали у хорошому готелі, але за вікном нашої ванної кімнати — нетрі, а із спальні виднілися вбогі квартали. Зовсім поруч — вікно у вікно… І просвітління знайдеш, і віником пометеш!

Рішікеш – світова столиця йоги, маленьке гірське містечко з величезною кількістю ашрамів (громад, куди людина приходить для медитації, молитви, здійснення ритуалу і духовного оновлення. — Авт.). Ашрами в Індії скрізь, однак більшість із них, за моїми спостереженнями, радше працюють над тим, як витягнути побільше грошей із західних туристів, що приїжджають у пошуках просвітлення чи просто тікають від буденності. У справжньому монастирі вам ніхто не надасть кімнату з вигодами, вільний графік та безкінечні заняття йогою. Ашрам Ауровелле — місце, мало відоме навіть місцевим, трохи віддалене від Рішікеша, спокійне. Умови проживання — максимально прості.

Окрім того, що за нічліг треба було заплатити, перебування потрібно відробити — прибираючи територію, миючи посуд, а часом навіть туалети. День для мешканців Ауровелле починався о 4.30. Завершувався — о 20.00. Цього цілком достатньо, аби втомитися та відразу заснути. Такий досвід цікавий, але за однієї умови — якщо цілком усвідомлюєш, куди потрапив і з якою метою, готовий прожити два тижні чи місяць в обмежених умовах та мати потребу усамітнення чи копирсання у власних внутрішніх проблемах. Життя в ашрамі заради галочки чи можливості похвалитись цим «подвигом» друзям — найбезглуздіше витрачання часу в Індії.

Богів в Індії — понад 300 мільйонів! Все життя індійців пов’язане з релігією. В Індії немає нерелігійних людей. Мусульмани, гінді, панджабі, католики, буддисти, сікхи та інші — всі живуть поруч. Ворожнечі я не побачила. Молодь зауважує, що зараз ніхто не звертає уваги на належність до тієї чи іншої релігії — заводить друзів різних віросповідань. Релігійні свята — справа вкрай важлива, тож якщо починається якийсь хінду- фестиваль, на роботу ніхто не виходить. Протягом вересня-жовтня чи не кожного тижня в Індії по одному вихідному на честь різних богів, а їх там — понад 300 мільйонів.

Далі буде…

Читайте також: РОЗПОВІДЬ ЕМІГРАНТКИ ПРО ЧОРНОГОРІЮ: ЩО ЛЯКАЄ, А ЩО РАДУЄ У ЦІЙ КРАЇНІ

Related Post

facebook