Посол України в Німеччині Андрій Мельник щиро вважає, що країна не надто гостинно ставиться до українських біженців, які там шукають прихисток від війни.
Про це Андрій Мельник заявив в інтерв’ю Bild.
“Більшість українців повертаються (додому – ред.), і вже давно. З цієї країни їде більше людей, ніж до вас приїжджає”, – наголосив посол.
Андрій Мельник вважає, що Німеччині слід замислитися, чому в українців “нема бажання тут залишатися”.
Водночас міністр внутрішніх справ федеральної землі Баварія Йохами Германн у коментарі Bild заявив, що посол Мельник не має рації.
“Загальна кількість біженців почувається комфортно. Знаю це по Баварії. Те, що каже пан Мельник, – неправда. За останні кілька тижнів я не раз говорив із українськими біженцями, багатьма жінками й дітьми. Люди відгукуються схвально і здивовані тим, як добре їх приймають”, – заявив Германн у коментарі.
Фото – скріншот.
Популярні статті
- Мама щодня мені стала скаржитися, що втомилася, ще недобре їй і, хоча їй до пенсії рік, я сказала звільняйся, ми тобі з чоловіком даватимемо гроші. Мама звільнилася, їй стало легше, а я стала з чоловіком економити на собі, щоб було з чого їй допомагати. А якось, зовсім випадково, дізналася, що вона невістці гроші дає
- Брат з невісткою надумали продати мамин будинок, мені віддати мою частку, а маму в такому випадку вони заберуть до себе. Але я проти цього. Цей будинок – мамин, і він їй потрібен, це її куточок на цій землі, де все зроблено з любов’ю, тому я не дозволю його зараз продавати
- Коли Наталка їхала в Італію на заробітки, свою доньку залишила на матір в селі. Роки минали, вона трохи грошей їм висилала, але 100 чи 200 євро в місяць, бо в селі багато не треба жінці старій та дитині малій. А потім Наталка дізналася від людей, що донька її заміж виходить і поспішила в Україну. Подарунок приготувала і думала, що рідні дуже зрадіють розкоші такій
- Тато нещодавно мені з села подзвонив, мовляв, мама занедужала, приїжджай, доглядати будеш, важко вже їй. Я спочатку стала речі збирати, а потім зупинилася – не поїду до неї, хай там що хочуть люди говорять, а в мене життя своє
- Ювілей у мене був наприкінці березня. Я приїхала додому і зібрала всіх дітей і внуків за святковим столом. Спочатку все було більш-менш, але потім вони знову зчепилися за гроші. Кожен вважав, що йому дісталося найменше. Настрій вони мені добряче зіпсували. Тепер я думаю, що робити далі