fbpx
Життєві історії
Ігор приїхав в рідне село, але не знав, як його там зустрінуть. Сподівався на те, що якщо не дружина, то хоч діти його пробачать. Але коли зайшов на рідне подвір’я, зрозумів, що його вдома не чекають. Донька навіть до хати не запросила, сказала, що мама зараз в Італії, а вона на роботу поспішає. Дала адресу сина, але сина теж вдома не було, дружина сказала, що він зараз в Польщі на заробітках

Ігор в рідному селі не був майже 20 років. Йшов по дорозі і нікого не впізнавав, як і власне, перехожі не впізнавали його. Рідні Мартинівці майже не змінилися, лише деякі будинки виросли, немов гриби після дощу. Колись таких у них в селі не було, а у Ігоря був, і збудував він свій будинок власними руками.

Його в селі всі так і називали – Ігор з золотими руками, бо не було такої роботи, за яку б він не брався. Сам Ігор родом з сусідньої області, колись вони з старшою сестрою залишилися сиротами, от Ігоря і забрала до себе в Мартинівці далека літня родичка, а Ярослава, сестра, залишилася в рідному селі.

А потім Ігор зустрів Марію, сподобалися один одному, вирішили одружитися. Ігор перейшов жити до Марії і вже за кілька років змінив і подвір’я, і будинок до невпізнання. І собі будував, і людям, тому заробляв непогано. Двоє дітей народилося – спочатку син, а потім донька. Жили як всі.

А потім стали чоловіки з їхнього села бригади збирати і на заробітки їхати. Ігор був одним з перших, хто наважився – і не прогадав, бо зміг заробити багато. От тільки вдома рідко бував, діти росли без батькової уваги. Але Марія була хорошою господинею, чоловіковим грошам завжди знаходила застосування, і дітям теж ні в чому не відмовляла.

Так минуло 10 років. А якось Ігор не приїхав на свята додому, гроші передав, а сам сказав, що не приїде. Марія кинулася йому телефонувати, а він їй зізнався, що на чужині зустрів іншу жінку, от з нею і планує залишитися.

Для Марії це було як грім серед ясного неба. Ігор так жодного разу і не приїхав, але гроші на дітей справно платив аж до їхнього повноліття.

А потім настала пора, коли жінки з Мартинівців почали їздити на заробітки в Італію. Діти вже виросли, то Марія теж поїхала. Так і жили кожен своїм життям. Син одружився і пішов жити до дружини, а донька додому зятя привела.

Усіх цих новин Ігор не знав, так як ні колишня дружина, ні діти з ним не спілкувалися. Вирішив Ігор повернутися в село, коли сильно захворів. Його нова дружина сказала, що не збирається його лікувати чи доглядати за ним. Мовляв, у тебе є діти – нехай і доглядають.

Ігор приїхав в рідне село, але не знав, як його там зустрінуть. Сподівався на те, що якщо не дружина, то хоч діти його пробачать. Але коли зайшов на рідне подвір’я, зрозумів, що його вдома не чекають. Донька навіть до хати не запросила, сказала, що мама зараз в Італії, а вона на роботу поспішає. Дала адресу сина, але сина теж вдома не було, дружина сказала, що він зараз в Польщі на заробітках.

Доживав свої останні дні Ігор біля рідної сестри, якій хтось з Мартинівців зателефонував і повідомив, що повернувся її рідний брат Ігор, і що він дуже хворий.

– Тато сам винен, – сказала донька тітці, коли приїхала проводжати батька в останню путь.

– Бог нам всім суддя, – скрушно хитала головою Ярослава, сестра Ігоря, дивлячись на чорний горбик землі…

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page