Життя Мар’яни до недавнього часу нагадувало ідилічну картину з глянцевого журналу.

Чоловік, Віктор, успішний бізнесмен, забезпечував повний добробут: великий, сучасний будинок, повна відсутність побутових турбот, п’ятирічний син Роман, оточений увагою та розвиваючими студіями.

Мар’яна не працювала.

Вона була хранителькою вогнища, яка підтримувала імідж успішної родини.

Віктор міг дозволити собі такий рівень життя, його дохід значно перевищував середній показник по країні.

Вона отримувала все, чого бажала, без зайвих запитань.

Хочеш професійну няню? Будь ласка.

Не хочеш витрачати час на прибирання та готування? Запроси помічницю на два-три візити на тиждень.

П’яті за рахунком чобітки чи друге пальто в сезоні? Купуй, скільки вважаєш за потрібне.

Роман із перших років життя відвідував найкращі гуртки та студії — усе це Віктор оплачував, вважаючи це необхідною інвестицією.

Єдиним, але постійним, недоліком цього, здавалося б, ідеального сімейного життя була абсолютна відсутність чоловіка та батька вдома.

Віктор майже щодня повертався далеко за північ, посилаючись на нескінченні наради, термінові проєкти та важливі зустрічі.

— І ти справді віриш, що він мало не щодня сидить на роботі до першої ночі? — не раз цинічно сміялися знайомі Мар’яні в обличчя. — Ти наївна. Якщо не поставиш питання зараз, потім пошкодуєш. Робочий день закінчується о сьомій, о восьмій він має бути вдома. А якщо його немає, то треба зачиняти двері. Нехай іде туди, де сидить цілими ночами.

Ці слова закарбувалися в свідомість Мар’яни, перетворюючи її дорогий, але порожній дім на золоту клітку.

Її почуття власної гідності та страх зради зростали з кожною самотньою годиною вечора.

У той вечір, коли Віктор вкотре затримався, Мар’яна прийняла рішення.

Вона вирішила не просто висловити невдоволення — вона вирішила дати урок.

— Я не жартую, Вікторе, — попередила вона чоловіка телефоном. — О дев’ятій тебе вдома немає, можеш не приїжджати взагалі. Я не пущу. Я втомилася від цієї невідомості.

Віктор, як завжди, затримався. Він приїхав уночі до зачинених дверей.

Мар’яна, відчуваючи холодний тріумф, влаштувала справжню театральну виставу.

Віктор стукав, дзвонив, просив через двері, пояснюючи, що втомився і хоче відпочити.

Мар’яна сперечалася, її голос звучав гучно і рішуче налаштований.

На гучну розмову, яка розігралася глибоко вночі, вийшли сусіди.

Ситуація була вкрай незручною. Віктор, солідний і респектабельний чоловік, стояв під дверима власної квартири, як якийсь чоловік без житла, на очах у співчутливих, але цікавих мешканців будинку.

Він стукав цілу годину, але Мар’яна йому так і не відчинила.

Мар’яна тріумфувала:

«Нехай увесь будинок дізнається, о котрій годині ти повертаєшся, і де ти вештаєшся. Нехай усі зрозуміють, як мені було».

Вона вважала, що нарешті встановила кордони і змусила його зважати на її прохання.

Наступного дня вона повторила це знову.

Дев’ята година минула, Віктора не було.

Вона замкнула двері.

Чоловік приїхав пізно, повозився із замком, зрозумів, що двері на зачинені і пішов кудись.

Спочатку Мар’яна раділа.

“Так йому і треба. Щоб знав. Нехай іде туди, звідки прийшов”.

Вона була впевнена, що він переночує у готелі або на роботі, а наступного дня прийде каятися, вибачатися і просити, щоб йому відчинили.

Але минув день, другий. Віктор не з’явився.

На четвертий день Мар’яна, відчуваючи перші нотки занепокоєння, зателефонувала йому.

Віктор відповів спокійно і холодно.

Він повідомив, що перебуває у своїх батьків і поживе там, поки “її емоційний графік” не прийде в нормальну колію.

— Ах, так? — упевнено сказала Мар’яна, намагаючись утримати перевагу в цій грі. — Ну і сиди там, у своєї матусі! Можеш взагалі не повертатися!

Віктор спокійно погодився.

Він так і зробив. Він не повернувся.

Минуло два місяці.

Через тиждень після їхньої останньої розмови Віктор знову зателефонував, він мав серйозний і офіційний голос.

— Ти хотіла жити сама? Викручуйся, — спокійно сказав він. — Влаштовуй Романа в державний дитячий садок і йди на роботу. Жодних більше нянь, дорогих студій чи помічниць по господарству.

Він пообіцяв виплачувати аліменти на дитину, але сума виявилася мізерною.

Мар’яна була здивована, дізнавшись, що офіційна зарплата її успішного чоловіка, з якої нараховувалися аліменти, становила лише копійки.

— Ще скажи спасибі, що не ділю квартиру, — додав він. — Це був твій вибір.

Єдине “послаблення” полягало в тому, що він дозволив, у крайньому разі, приводити сина на обід до свекрухи.

Але самій Мар’яні ловити там було нічого: свекруха ніколи її не любила, вважаючи лінивою.

Мар’яна, яка ніколи в житті не знала фінансових труднощів, опинилася абсолютно без грошей.

Її подруги швидко знайшли їй місце — оператором у кол-центрі. Заробітна плата: 10 тисяч гривень.

— Я не знала, що такі зарплати бувають і що люди на такі гроші живуть! — зі сльозами скаржилася вона. Її гордість і відірваність від реальності не дозволяли їй прийняти цю роботу. Вона звикла, що її годинна покупка коштувала більше, ніж ця місячна зарплата.

Вона так і не влаштувала сина в садок.

Без грошей, без роботи, без розуміння, як керувати бюджетом і де брати гроші.

Вона скаржилася подругам, благала грошей на їжу, просила поповнити рахунок на телефоні.

Співчуття швидко випарувалося.

Спершу друзі допомагали: хтось давав пачку макаронів, хтось — пару яблук для Романа, хтось — шматок м’яса.

Але Мар’яна дзвонила і приходила щодня, і допомога почала супроводжуватися відвертим роздратуванням. Скільки можна?

Ситуація викликала серйозне нерозуміння серед знайомих та родичів.

З одного боку, було щиро шкода Мар’яну та маленького Романа.

Чоловік, який міг забезпечити сім’ї гідне життя, тепер свідомо залишив їх на межі бідності, використовуючи фінансову залежність як помсту. Його дії були холодними.

З іншого боку, багато хто говорив:

“По заслузі. Сама винна”.

Її нерозумний вчинок, її гордість, її небажання працювати, її наївність щодо чоловікових фінансів — усе це було наслідком її власного, добровільного занурення в золоту клітку.

Краща подруга, хвилюючись за Романа, зателефонувала Віктору, намагаючись помирити їх:

“Досить вам сперечатися, пожартували і досить”.

Відповідь Віктора була остаточною:

“Ніяких жартів. Це був її вибір”.

Мар’яна, яка намагалася прочитати чоловікові мораль і провчити його, зіткнулася з холодним, фінансово обґрунтованим розлученням.

Вона не усвідомлювала, що, коли вона стукала дверима, вона стукала по стовпу, на якому трималася її розкішне життя.

Отак хотіла провчити чоловіка, але сама залишилася ні з чим.

Отак і слухай подруг.

Та чи правильно Мар’яна вчинила і чи можна ще змінити щось?

Чи можна повернути чоловіка в сім’ю, чи вже все втрачено?

Фото ілюстративне.