Кoли чoловік пoчав все чaстіше бyвати у суcідки, я вислoвила своє невдoволення. Там йому дoпомагати нe лiнь, зате вдoма нiчого не рoбиться. – Ну, а ти для чoго? Я дpужину бpав, щоб господинею була, всe по дoму pобила. Нахамив мені і зaявив, що сусiдка для нього зpазок спpавжньої жiнки, а я звичайна рoботяга, oсь і пoвинна сaма все pобити. Гіpко і пpикро, це пiсля 7 років шлюбу.
Заміж, як мені довго здавалося, я вийшла по любові. Шлюбу нашому вже восьмий рік, синочку 3 роки. За вдачею мій чоловік досить стриманий і малоемоційний, тому квіти і залицяння в наших відносинах якось пройшли повз. Джерело
Господинею я завжди була відповідальною, прямо-таки зразковою. Прання, прибирання, приготування їжі – все на мені. Чоловік навіть пралку не включав. При цьому я ще й працювала. Втомлювалася, звичайно, але що не зробиш заради коханого і щастя в родині?
Але недавно я запідoзрила недобре. Чоловік сильно змінився. Ми живемо за містом і він постійно пропадає в гостях на сусідній ділянці. Там оселилися молодята. Чоловіка ми майже і не бачимо, він постійно пропадає на роботі, а ось дамочка – та ще цяця, типова нероба. Ось до неї мій благовірний і бігає, виправдовуючись тим, що їй буває потрібна чоловіча допомога.
А ця дівчина струнка, доглянута, завжди при манікюрі і зачісці, одягається добре. А я, чесно зізнатися, себе підзапустила – робота, догляд за будинком і садом забирають всі сили.
Коли чоловік почав все частіше бувати у сусідки, я висловила своє невдоволення. Мовляв, там йому допомагати не лінь, зате на своїй ділянці нічого не робиться.
Він лише брови підняв і каже:
– Ну, а ти для чого? Я дружину брав, щоб господинею була, все по дому робила. А я добувач і маю законне право на відпочинок. Може, мені ще й соплі дитині підтирати?
Я обурилася:
– Сусідці допомагаєш, а дружина законна побоку?
Тут він прямо з себе вийшов. Куди вся стриманість поділася. Нахамив мені і заявив, що сусідка для нього зразок справжньої жінки, а я звичайна роботяга, ось і повинна сама все робити.
Стало прикро я, звичайно, але вирішила відносини більше не з’ясовувати. Дочекалася, коли він знову пішов до цієї Фіфи, дрібнички зібрала і до подружки поїхала. А ще через тиждень зняла квартиру, де ми й оселилися з синочком.
Спочатку важко було, але вже 4 роки пройшло, син в школу пішов, я стала пристойно заробляти і навіть можу собі дозволити гідний відпочинок.
А чоловік колишній навіть на суд не з’явився, коли нас розлучали. Я нічого від нього не хотіла, але суддя все одно виніс рішення про стягнення аліментів.
Ось тоді благовірний і подзвонив – єдиний раз, між іншим. Заявив, що ні копійки мені не заплатить, нехай його краще посадять.
Мені-то що? Проживемо без його «копійок». З тих пір ми з моїм колишнім більше не спілкувалися, так мені це і не потрібно.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
