Мені останнім часом, щиро кажучи, зовсім не зручно, адже мені мої тато й мама ще й досі допомагають грошима, хоча вони вже старенькі дуже, – щиро якось заговорила зі мною колежанка на роботі 42-річна Марія. – Вже перед ріднею своєю мені самій соромно, адже, напевно, всі це знають та розуміють цю ситуацію.
Татові й мамі Марії вже під 70 років обом. Вони отримують хорошу пенсію, до того ж батько самої Марії до останнього часу працював на досить таки непоганій роботі, тому грошей у них достатньо зараз для життя
До того ж живуть батько з мамою економно: нікуди особливо не їздять, майже нікуди не ходять, одяг носять роками і навіть десятиліттями, платять тільки за продукти і житлово-комунальні послуги за квартиру. Загалом, вони з тих людей, які зайву копійку не витратять на себе.
У самої Марії з чоловіком та двома дітьми, які ходять в школу так економно жити не виходить зовсім. При тому, що дохід у них можна порівняти з батьківським, живуть вони на ці гроші вчотирьох, платять кредит, ростять діток своїх.
Добре, що є батьки, які регулярно, ще зі студентських часів, дають Марії невеликі, але дуже відчутні для сімейного бюджету гроші.
Практично кожен місяць вони відраховують їй непогану суму. То подарунок зроблять грошима, то просто так принесуть конверт – мовляв, тато премію отримав на роботі, візьміть собі, вам треба, бо двоє діток вдома.
Марія намагається відмовлятися від допомоги тата з мамою, але батьки махають руками, а вона й рада та вдячна за допомогу, хоча завжди каже, що нічого не потрібно, але, в результаті, гроші бере.
– Бери-бери, і не думай відмовлятися – каже зазвичай тато. – Дітям що-небудь купиш. Вам, молодим, потрібніше, нам-то навіщо? Ми своє вже віджили, що нам тепер купувати, куди їздити? Давно не молоді вже.
І Марія бере з задоволенням батьківські кошти, бо гроші їм дійсно потрібні. Без цих подарунків від тата з мамою довелося б зовсім нелегко їм жити.
– У нашому віці вже самим пора допомагати батькам похилого віку! – зітхає з осадом Марія, бо все розуміє. – А ми ось до цих пір, виходить, у батьків беремо, майже, останнє, що вони нам пропонують, бо знають, що нам зараз нелегко. Незручно так від того, щиро кажучи. А з іншого боку, ми у них нічого не просимо. Вони самі дають, пропонують, дарують. Їм це не в тягар, а нам це зараз дуже потрібно, чесно кажучи. Тому гроші беру і далі буду брати.
Марія в батьків одна, тому давати їм гроші і допомагати більше нікому. Але цього року, влітку були хороші путівки в санаторій, батькам Марії рідня пропонувала поїхати разом, але старенькі батьки відмовилися і не поїхали, бо грошей своїх не мали. Так і просиділи вдома удвох ціле літо, хоча все життя мріяли про той санаторій.
Марія все знала, але нічого ні мамі, ні татові не говорила, розуміла добре, що гроші економлять для неї. Але невже рідна донька так може вчинити?
Фото ілюстративне.
