fbpx
Життєві історії
Галина працювала прибиральницею в місцевій школі, отримувала на роботі копійки. Чоловіка давно не стало, рано oвдовіла, мами теж не було. З маленькою Надійкою жили вони в напіврозваленій ще бабиній хаті на одну її мізерну зарплату. Зрозуміла Галина, що поки ще молода, то треба рухатися і щось робити, бо ж на тарілочці їй ніхто нічого не подасть. Багато жінок з їхнього села їхали в Італію, і вона наважилася

Галина донедавна вважала, що правильно вчинила, коли кинула все і подалася на чужину шукати кращої долі. А як би ще вона змогла вирватися з злиднів і збудувати хату? А зараз будинок Галини було видно здалеку – величезний будинок, яскраво-жовтого кольору, з височезною огорожею, чи не найкращий у селі. Саме заради нього вона скільки років працювала.

Галина збиралася у відпустку додому, в Україну. Тепер вона собі може це дозволити, бо вже має всі необхідні документи. В Італії працює п’ятнадцять років. Їхала ще молодою, ледве виповнилося 40 років. Та й зараз які там її роки – почувається жінка доволі молодою, але робота суттєво вплинула на її здоров’я. Та про це Галина зараз не думала, її страхало інше: як їй потрапити додому, до рідної хати.

У Галини є єдина дочка Надія, яку вона покинула практично напризволяще, коли їхала за кордон. Коли Галина подалася на заробітки, дівчинці було лише дванадцять років. Залишила практично саму, за нею мала придивлятися рідна сестра Галини, Ганна, яка жила по сусідству, неподалік.

Їхати треба було, бо такі скрутні часи настали, що далі нікуди. Галина працювала прибиральницею в місцевій школі, отримувала на роботі копійки. Чоловіка давно не стало, рано oвдовіла, мами теж не було.

З маленькою Надійкою жили вони в напіврозваленій ще бабиній хаті на одну її мізерну зарплату. Зрозуміла Галина, що поки ще молода, то треба рухатися і щось робити, бо ж на тарілочці їй ніхто нічого не подасть. Багато жінок з їхнього села їхали в Італію, і вона наважилася.

Перші кілька років були найважчими, додому вона не приїжджала, бо не мала документів. Та й хату почала відбудовувати – грошей все треба, і треба було. В ремонтних роботах допомагали сестра з чоловіком. Хороші вони у неї, чим могли, допомагали. Без них Галина і не впоралася б.

То й виріс за десять років у Галини будинок – найкращий у селі. Всі хвалили Галину, мовляв, от яка молодець – сама, без чоловіка, яку хату звела, любо глянути.

Тішилася і сама Галина, мріяла, як приїде назавжди в Україну, і заживе собі з донькою в своєму будиночку, нарешті, хоч трохи поживе для себе. А зараз – будинок мрії є, та жити Галина у ньому не зможе. В це важко повірити, але там живе її зять, чоловік Надії.

Надійка росла без мами, от і вискочила заміж дуже швидко. І так само швидко про це пошкодувала. Чоловік виявився дуже ласим до тещиних грошей, забирав усе, мовляв він буде вести сімейний бюджет.

Та вести було нічого, бо дуже скоро все зароблене Галиною він потратив на свої потреби, а їх, як виявилося, у нього було багато.

Надія терпіла скільки могла, двоє діточок, як не як. Мамі нічого не говорила, думала – минеться, чоловік зміниться. Та з кожним роком ставало все гірше. От і вмовила донька Галину ще й квартиру однокімнатну в райцентрі купити, мовляв, діти ростуть, житло зайвим не буде.

За п’ять років була вже і квартира. Галина приїжджала додому лише раз на рік, як правило, на Великдень. Побула тиждень-два і назад, в Італію. В цей час зятя ніби хтось підміняв, він був чемним і уважним, так, що Галина і не здогадувалася, які проблеми у її доньки.

Цього року не витримала сестра Галини і зателефонувала їй в Італію. Мовляв, приїдеш, сюрприз тебе чекає. В твоїй хаті зять хазяйнує, а Надя з дітками втекла від нього і живе в квартирі з недоробленим ремонтом.

Боpги за хату великі, він уже кілька років нічого не платить, в банку купа кредитів, не нехтує зять і твоїм майном, яке бездумно віддає під заставу. До хати він нікого не пускає, поводить себе так, що ніхто не сміє навіть і близько підійти. Кажу тобі це, сестричко, щоб ти була підготовлена, коли повернешся.

Галина поклала слухавку і оторопіла. Вона ж п’ятнадцять років важко працювала в Італії не для того, щоб ця чужа їй людина, її зять, так просто пустив все по вітру.

Літак приземлився у Львові, ще якихось дві години, і Галина буде вдома. От тільки що її там чекає – відомо лише Богу. Відчувала Галина, що цього разу її відпустка буде не дуже приємною.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page