fbpx
Життєві історії
Галина – пізня дитина, зараз мамі 70. Але мама дуже любила її, гралася, водила за ручку, так з дітьми ніхто не няньчився тут. Тепер Галя заміжня, є чоловік та дитина, та немає роботи в селі. Люди живуть городами, які є у всіх. Виїхати не так-то просто: людей тримає безгрошів’я. Зібрати грошей на переїзд вдається далеко не всім. А тут чоловікові Галини пощастило, його кличуть працювати в столицю. Галина вже речі усі зібрала, а мама лягла і каже: “Не пущу! Як же ви мене саму тут залишите? Що я буду робити без вас?”. Але донька втомилася жити бідно, знає, що на неї там чекає хороше життя. Але де ж подіти стареньку маму тепер

– А я Галині вже сто разів сказала – їдь, і навіть розмов про це не може бути ніяких, – оповідає 32-річна Софія. – Думай, кажу, перш за все про себе, про дитину свою, про чоловіка, роби так, як буде краще для них. На материні різні розмови та вмовляння не дивися. Ти зовсім не зобов’язана кинути своє життя до її ніг.

Софія народилася і всі 32 роки життя прожила в маленькому селі. Багато тут народ не жив ніколи, роботи майже немає, молодь заздрить пенсіонерам. Люди живуть городами, які є у всіх. Дороги – суцільні ями, світло часто вимикають, піти нікуди. З доступних народу розваг – тільки магазини.

Ні майданчиків, ні спортивних споруд, ні нормальних навчальних закладів, ні підприємств.

– Взагалі ніяких перспектив! – зітхає Софія. – Їхати звідси треба вже давно кудись, шукати кращого життя.

Виїхати не так-то просто: людей тримає безгрошів’я. Зібрати грошей на переїзд вдається далеко не всім. Проте люди раз у раз, зважившись, збирають валізи – втрачати більшості нічого, і навіть якщо на новому місці буде не дуже добре, гірше, ніж на малій батьківщині, явно не буде.

– Краща подруга Софії, Галина, теж ось в столицю збирається, – розповідає Софія. – Чоловік у неї такий молодець. Освоїв програмування, якесь вузьке спрямування, я в цьому не розбираюся особливо, але досить легко знайшов роботу в столиці. Співбесіда була у них по скайпу, беруть його на роботу. Обіцяють навіть з квартирою допомогти на перших порах.

Зарплата в столиці, якщо все вийде, буде у новоспеченого програміста така, про яку в селі нашому і не чули люди. У Галини з чоловіком дитина п’яти років, розумна розвинена дівчинка. У столиці дитина побачить світ, отримає хорошу освіту, зможе займатися спортом, вивчати мови, займатися всім, чим захоче. Та й сама Галина знайде собі якусь роботу.

Софія по-доброму заздрить подрузі.

Можливо, вони там, в столиці, і квартиру згодом куплять. Вони люди економні, життя їх добре навчило, працьовиті, цілеспрямовані, труднощів не бояться, жили завжди дружно, один одного підтримували. І в столиці гарно жити будуть. Все у них буде добре.

– Проблема тільки одна – мати Галини влаштовує їм справжню суперечку, – зітхає Софія. – Просто поперек дороги лягає, говорить: «Не пущу!». Галина – її єдина пізня дитина, крім неї, у тітки Орисі нікого немає, і їй уже під 70. Ростила вона її одна, народила для себе, все дитинство турбувалася про неї, за руку водила, у нас ніхто так над дітьми не возився, як Орися.

За словами Софії, жінка похилого віку сумує дні і ночі, демонстративно дає зрозуміти, що їй недобре і дійсно веде себе так з цими хвилюваннями, що дійсно скоро може бути в стаціонарі.

– Ти, каже, мене кидаєш тут одну, напризволяще, внучку відвозиш від мене, нащо воно мені все це, – розповідає Софія. – Ну як так можна, я не розумію. Радіти треба за дітей, що дочка їде до великого міста, що у неї всі шанси влаштувати своє життя нормально. А тітка Орися палиці в колеса вставляє Галині.

Галя зараз вже сама не знає, що робити. Мати поводиться так, що хоч відміняй все і залишайся з нею в селі. Але вже не відмінеш нічого, дороги немає назад: чоловік написав заяву на звільнення, вже і людина на його місце знайшлася інша.

Спочатку Галина хотіла їхати в столицю разом з чоловіком. Але тепер, через таку реакцію матері, домовилися, що чоловік поїде поки один, а вона поживе ще пару місяців тут разом з мамою. Він там все влаштує, вона тут, а головне – Орися, мама її, якось заспокоїться трохи з часом.

– Навіщо ти йдеш на її поводу? – повчає Софія подругу. – Вирішили їхати – їдьте. Удвох найкраще. І нікого не слухай, чим швидше поїдете, тим швидше мати заспокоїться. Довгі прощання – зайві хвиллювання. Будеш танцювати під її дудку – дочекаєшся того, що залишишся одна з дитиною і з мамою, без чоловіка свого. Ти цього хочеш? Мати твоя, по-моєму, тільки цього і досягти хоче своєю поведінкою.

Софія вважає, що треба думати про себе і свою дитину, а не про матір? Розважати стареньку і тримати її за руку ніхто не зобов’язаний, у дочки своє життя?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – m2bomber.

facebook