fbpx
Життєві історії
Галина моя заміжня вже 8 років, але вона з дітьми живе у мене в селищі, а її чоловік в місті з своїми батьками. Зустрічаються на вихідних. А їй неодноразово говорила, що це недобре так, а вона мені – мамо, мені біля тебе спокійніше. Он у інших чоловіки роками на заробітках, і нічого

– Ну все, ніби закупилася – крильця курячі взяла, кілька упаковок прихопила, на них акція хороша, ти бачила? – голосно говорила жінка років шістдесяти в магазині своїй подрузі. – Взяла цибулю, морквину, рис. Зроблю сьогодні плов з курячим м’ясом. Страва виходить недорога, у мене всі люблять, їдять із задоволенням! Особливо зять, тільки от не знаю, як я це все донесу зараз додому.

Делікатесів у візку не було: велика бутля соняшникової олії, кілька кілограмів крупи, молоко з кефіром, хліб, сметана, десяток яєць, пакети з морквою і цибулею, пачка цукру, бюджетний чай і чотири упаковки курячих крилець. Набір явно не тішив око. Ні фруктів, ні цукерок, ні зелені.

– Зателефонуй домашнім, нехай допоможуть! – радила приятелька з кошиком на руці. – Зятя набери, мабуть, не на роботі сьогодні, субота ж. Нехай прийде до магазину і візьме сумки!

– Так як він прийде, він в місті живе, не буду ж я чекати півтори години, поки він приїде.

– Нічого не розумію, ти ж говорила, що дочка і внуки з тобою живуть? Чи я щось плутаю?

– Дочка і внуки з нами, так! А зять у своїх батьків, що тут незрозумілого! – роздратовано пояснила жінка з візком. –Приходить до нас на вихідні. Ось сьогодні приїде ближче до вечора, напевно, може, ночувати залишиться. Тому я і в магазин побігла з ранку, треба ж щось готувати, годувати сім’ю.

– Слухай, і давно вони так живуть? Він у своїх батьків, вона з дітьми – у своїх?

– Та майже з самого початку так, вісім років уже. Спочатку після весілля дочка з зятем стали жили у свекрів, але Галина моя не вжилася зі свекрухою, приїхали до нас.

Зять пропонував, але Галина моя ні в яку, побоялася, що без мене з дитиною не впорається. Онук у нас старший – проблемна дитина. В результаті зять з’їхав до своєї матері. Йому там і на роботу ближче, і місця більше. Так і живемо.

– Ну так зараз що? Відправляй дочку з дітьми до чоловіка, а то що це за родина? Нехай знімають квартиру та живуть самі!

– Тань, ну як відправляти? По-перше, і школа тут у нас, під вікнами. Переводити в першому класі дитину в інше місце? Дитина тільки тут звикла трохи.

По-друге, як Галина буде одна з двома дітьми? Старшого до пів на дев’яту відведеш, о дванадцятій вже треба забрати. А маленька спить в цей час. Невже будити? І вдома не залишиш. У будь-яку погоду, з коляскою, ну як? Старшого обідом треба годувати, уроки з ним робити.

Я говорила не раз доньці, що так жити неправильно – чоловік там, вона тут. Це не сім’я…

А вона мені:

– Нормальна сім’я. Кожні вихідні чоловік приїжджає, спілкується з дітьми.  А як люди живуть, коли чоловік на заробітки їде на пів року? Повно таких сімей!

Я взагалі не розумію, чому більшість так реагує – ну, мовляв, це не сім’я… Нам так зручно! Невже, щоб була сім’я, обов’язково треба вивертатися навиворіт, жити по чужих кутках, тягати одній коляску на п’ятий поверх?

– Доньці добре говорити, а я ось думаю, що вони б без нас давно вже розлучилися, Галина б не справилася сама. А так все добре. Ми з нею готуємо по черзі, за дітьми стежимо, і батько допомагає. Ось внучка підросте, піде в садок, можливо, будуть думати щось, а поки так…

Фото ілюстративне – guote.rbc.

You cannot copy content of this page